Українські прислів’я від “С” до “Х”

Старий хоче спати, а молодий – гуляти.

Старе – як мале: що побачить, того й просить.

Старий кіт, а масло любить.

Сподівався дід на обід, та й, не ївши, спати ліг.

Старій бабі і на печі ухаби.

Старість – не радість, а смерть – не весілля.

Смерть не за горами, а за плечами.

Слова, як мед, діла, як полин.

Слова ласкаві, та думки лукаві.

Свій своєму лиха не мисле: як побачить на сухому, то в болото тисне.

Спить, а Химині кури бачить!

Стара лисиця писком риє, а хвостом слід замітає.

Скупому душа дешевше гроша.

Сидить пес на сіні: сам не їсть і другому не дає.

Се така, що не вступить нікому й п’ятака!

Скупий, якби міг, то б два рази одне їв.

Скупий удвоє платить, а лінивий два рази робить.

Стида, як у тої кобили, що воза побила.

Сало гамкнув та на кота звернув.

Сові сонце очі ріже.

Свиню пусти під стіл, а вона лізе на стіл.

Свині на городі одна честь – поліно.

Сидить, як морква в грядці.

Сказано – велика птиця, як горобець!

Стоїш високо – не будь гордим, стоїш низько – не гнися.

Співаєш добре, а перестанеш – ще краще!

Сорока сороці, ворона вороні, – так і пішло!

Слухай тисячу разів, а говори один раз.

Слово – не горобець: випустиш – не піймаєш.

Скільки вірьовку не плети, а кінець їй буде.

Сиди, Тетяно, бо ще рано!

Сиди, Векло, ще не смеркло!

Стільки з нього користі, як з чорта смальцю!

Скільки зробив, як комар надзижчав.

Спасибі за обід, що наївся дармоїд.

Себе любиш – людей губиш, себе хвалиш – людей ганиш.

Сердитого спиняти – гірш роздратувати.

Сідайте, на чім стоїте!

Слова пристають, як горох до стінки.

Співає, як порося в тину.

Стук, грюк, аби з рук!

Скорий поспіх – людям насміх.

Сяк, так, на косяк, аби не по-людському!

Старий, а розуму за дитину не має.

Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче.

Спарувалось двоє: одне дурне, а друге нерозумне.

Сват не сват, а так добрий чоловік.

Скільки світа – стільки й дива.

Слово старше, ніж гроші.

Слово до слова – зложиться мова.

Слово може врятувати людину, слово може і вбити.

Скажеш – не вернеш, напишеш – не зітреш, відрубаєш – не приточиш.

Сяка-така напасть, а спати не дасть.

Сам собі чоловік не ворог.

Стид хоч і не дим, а очі виїсть.

Совість гризе без зубів.

Свого не цурайся – за чуже не хапайся.

Сметаною вареників не зіпсуєш.

Сніданок – перехватка, а грунт – обід.

Сьогодні хоч вола з’їж, а завтра знову схочеш.

Співатиме півень чи ні, а день буде.

Сліпій курці усе пшениця.

Сидить ні в сих, ні в тих, – мов собака в човні.

Сліпому як не світи, все пита – куди йти.

Сильніш від кішки нема для мишки.

Спить, хоч з гармати стріляй.

Старий, як світ.

Стидно, аж вуха в’януть!

Сів, як чиряк на боці.

Сів, як більмо на оці.

Сидить, як убогий за дверима.

Схопивсь, як ошпарений.

Схожий, як свиня на коня, – тільки шерсть не така.

Скривився, як середа на п’ятницю.

Скаче, як теля на мотузку.

Скільки в лісі пеньків, щоб в тебе було стільки синків!

Сам голий, а сорочка за пазухою.

Своїх не страхай, а наші й так не бояться!

Спасибі за рибу, а за раки нема дяки!

Сидить дід на стільці, обуває постольці, а баба мордується, що в чоботи не взується.

Сім верств до небес – і все пішки.

“Сідай, бабо, підвезу”, – “Нема часу! Треба йти!”

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

То снідаю, то обідаю – і погуляти ніколи!

Так біжить, аж земля дрижить.

Той діло зробив, хто його завершив.

Тиха вода греблю рве.

Трудова копійка годує довіку.

Треба розумом надточити, де сила не візьме.

Тоді просо засівається, як сухий дуб розвивається.

Терен груш не родить.

Так тебе люблю, що як не бачу, то вдень спати не можу!

Так любить, як порох у оці.

Трудно дівку силувати заміж, як парубок не бере.

Той сам себе губить, хто чужую жону любить.

Такий добрий, що в ложці води втопив би.

Тіло обіймає, а душу виймає.

Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак.

Ти йому хліб, а він тобі камінь.

Там вовк не бере, де сам живе.

Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.

Такий, що і в ступі не влучиш!

Тяжко нести, та шкода кидать.

Ти йому плюй межі очі, а він каже – дощ іде!

Тільки зірок з неба не зніма!

Ти йому про діло, а він тобі про козу білу.

Такий язик, що й на припоні не вдержиш!

Таке говорить, що собака й з маслом не з’їсть!

Треба руки підкладати, а не дарма гелготати.

Треба знати, де що сказати.

Той в бороні, а той в стороні.

Треться, мнеться, – думає, минеться!

Третій день, як лежить, а дев’ятий хліб кінчає.

“Тит, іди молотить!” – “Спина болить!” – “Тит, іди їсти!” – “А де моя велика ложка?”

Тьопай, Мартине, мати ще підкине!

Ти йому – стрижено, а він тобі – голено!

Ти йому – стрижене, а воно тобі – смалене!

Ти йому про Тараса, а він – півтораста!

Так розуміється на справі, як бик на окулярах.

Так то так, та з хати як?

Той сказав на глум, а він узяв на ум.

Танцюй, Мар’яна, поки не викопалась яма!

Танцювати не хочеться, та черевички просяться.

Тоді ціну йому взнаєш, як його втратиш.

Тямитиме науку до нових віників.

Трапляється, що й по мудрому чорт катається.

Треба, як п’ятого колеса до воза!

Так потрібно, як діра в мості!

Трясе цап бороду, бо так звик змолоду.

Товчеться, як Марко в пеклі!

Тікав від диму, та впав у вогонь!

Так його люблять, як собаки старця.

Таке слизьке, що й двома руками не вдержиш.

Такий тупий ніж, що й киселю не ріже!

Так біжить, аж земля дрижить.

Так чи не так, а перетакувати нема чого.

Тримається, як блоха кожуха.

Тримай язик за зубами.

Так мені вподобалось, як вовкові весільна пісня!

Так дрижав, що аж употів!

Україна – мати, вмій за неї постояти.

Умілому всяка робота легка.

У кого совісті нема – нема й сорому.

У дитини заболить пальчик, а в матері серце.

Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме!

У Сірка очей позича.

Уміє він з чорного біле зробити.

Узявся за гуж – не кажи, що не дуж.

У чужу душу не влізеш.

У кого що болить, той про те й говорить.

У тебе розуму багато, та вдома не ночує!

Уміла готувати, та не вміла подавати.

У сусіда розуму не позичиш.

Усякому на старість розуму додасться.

Учись змолоду – пригодиться на старість!

Учений іде, а неук слідом спотикається.

У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.

У доброго коня верстви не довгі.

У кого дочок сім – то й щастя всім, а у мене одна – та й щастя нема.

У ворожки лікуватись – без здоров’я залишатись.

Улесливий чоловік схожий на кішку: спереду ласкає, а ззаду кусає.

У вічі – як лис, а поза очі – як біс.

У кого серце вовче, той їсть, кого схоче.

Ухопив Місяця зубами!

Учений шпак говорить всяк.

У нього стільки правди, як у кози хвоста.

У п’яниці коли не під очима синє, так плечі в глині.

Умів красти – умій і очима лупать!

У страха очі великі.

У заздрості на все великі очі.

У чужій руці завжди шматок більший.

У нашому полку чортма толку!

У дурного півня – дурна й пісня.

У нього грошей, як у жаби пір’я.

Умій сказати, умій і змовчати.

У кого є ненька, у того й голівка гладенька.

У нашого Омелька невелика сімейка: тільки він та вона, та старий, та стара, тільки Сидір та Нестірко, та діток шестірко, та батько, та мати, та їхні три брати.

Ускочив, як жаба в жар.

Флот – України оплот.

Федоту не страшна ніяка робота.

Фрукти самі себе хвалять.

Федора має свої одговори.

Федя масти медом, а Федь усе Федьом!

“Федот, чого мовчав?” – “Сьогодні я не тот”.

Федорові – пряжа, а комусь пропажа!

Феся казала – обійдеться.

Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.

Хто що вміє, те і діє.

Хто працює, той і врожай збирає.

Хто спішить, той двічі робить.

Хотів зробити спішно, а вийшло смішно.

Хто діло робить, а хто гави ловить.

Хто любить трудиться, тому без діла не сидиться.

Хто не сіє, той не жне.

Хто рано підводиться, за тим і діло водиться.

Хто рано встає, тому Бог дає.

Хочеш троянду зірвати – не бійся колючок.

Хто нічого не робить, той ніколи не має часу.

Хвальби – повнії торби, а в торбі нема нічого!

Хто багато обіцяє, той рідко слово дотримує.

Хвалькові не щастить.

Хвалять – не гордись, учать – не гнівайся.

Хвалились, хвалились – та під гору і звалились.

Хліб-сіль їж, а правду ріж.

Хто з правдою зрідниться, той і грому не боїться.

Хто любить лише себе, того люди не люблять.

Хто людей питає, той і розум має.

Хитрого од лукавого не відрізниш.

Хитрий, як лисиця.

Хвалько – пуста людина.

Хто ледащо, тому їсти нема що.

Хто пізно встає, тому хліба не стає.

Хороша чутка далеко чутна.

Хто в роботі, той і в турботі.

Хто робить кревно, той ходить певно.

Хто багато робить, той і багато знає.

Хто що знає, тим і хліб заробляє.

Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.

Хто хоче багато знати, тому треба мало спати.

Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду.

Хто знання має, той і мур зламає.

Хату руки держать.

Хліб усьому голова.

Хоч у курені, аби до серця мені.

Хоч борщ без сала, аби душа пристала.

Хто кого любить, той того й голубить.

Хто п’яницю полюбить, той вік собі згубить.

Хороша, хоч води з лиця напийся.

Хто дітям потаче, той сам плаче.

Хочеш зятечка придбати – мусиш з хати утікати.

Хвалить, як медом мастить.

Хитрує, як собака за вечерею.

Хто під ким яму копає, той у неї сам попадає.

Хитрощами недовго проживеш.

Хто не додержує свого слова, той сам себе зневажає.

Хоч голий, зате в поясі.

Хто багато говорить, той мало творить.

Хто рад обіцяти, той не має охоти дати.

Хто про Хому, а хто про Ярему.

Хто діло робить, а хто гави ловить.

Ховається від роботи, як собака від мух.

Хочеш їсти калачі, то не сиди на печі.

Хто літом ледарює, той узимку голодує.

Залишити відповідь