Українські прислів’я від “П” до “С”

По можливості не кривдь і мурашку.

Показує дорогу, а сам у болото лізе.

Погані слова шкодять тому, хто їх говорить.

Поле словами не засівають.

“Поможу, поможу”, а прийшло – “не можу”.

Правда своє візьме.

Правда та кривда – як вогонь та вода.

Правда і з дна моря виринає, а неправда потопає.

Поміч у свій час – як дощ у засуху.

Потрібну річ далеко не клади.

Поспіхом та швидко – мети не досягти.

Поки не упріти, поки не уміти.

Перемагай труднощі розумом, а небезпеку – досвідом!

Прийшов Спас – держи рукавиці про запас.

Прийде врем’ячко – достигне яблучко й саме відпаде.

Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує.

Поганий на вроду, та гарний на вдачу.

Перш ніж одружитись, треба роздивитись.

Постав мені хату з лободи, а в чужую не веди!

Пий сама, мила, коли таке заварила!

Поки маленькі – то й рідненькі, побільшали – погіршали, а оженилися – сказилися.

Плачте, очі, хоч довіку по доброму чоловіку!

Поганому животу і пироги вадять.

Пар кісток не ломить.

Перейшов на ліки – пропав навіки!

Проти віку нема ліку.

Пішли мої літа, як вітер круг світа.

Пройшов вік, як батогом хляснув!

Пішов наш старий у танець, як мокрий горобець.

Пішов на дно раків ловить!

Перед смертю не наживешся.

Під золою і жару не знайти.

При тобі – і душа в тобі, а без тебе – і душа з тебе.

Просить покірно, наступивши на горло.

Поставили козла город стерегти.

Пожалів, як вовк порося, – від’їв ніжки та й уся.

Пожалів вовк кобилу – залишив хвіст і гриву!

Повадиться вовк у кошару ходити, то все стадо перебере.

Пропав – і собаки не гавкали.

Пройшов вогонь і воду.

Пройшов крізь сито і решето.

Посеред зими і льоду не випросиш у куми.

Помастили губи медом, а облизати не дали.

Поганому виду нема стиду.

Погані очі все перелупають.

Пусти чорта в хату, то він і на піч залізе.

Прип’явся, як реп’ях до кожуха!

Прилип, як шевська смола до чобота.

Погана та дівка, що сама себе хвалить.

Поки хвалько нахвалиться – будько набудеться.

Пнеться, як жаба на купину в гарну годину.

Пишається, мов кошеня в попелі.

Перше у волок подивиться, тоді рибкою й хвалиться.

Поперед охоти зайця не лови.

Полову їсть, а фасону не втрача.

Передав куті меду!

Плети, плети! Я чув таких, як ти!

Переливає з пустого в порожнє.

Присягалися сліпці, що своїми очима бачили!

Порожня бочка гучить, а повна мовчить.

Пес бреше на сонце, а сонце світить у віконце.

Правдою цілий світ зійдеш, а неправдою – ані до порога!

П’ять днів нічого не робимо, а шостий відпочиваємо.

Поки зайця вб’ють, то вола з’їдять.

Пішла по масло, – та й в печі погасло.

Пішов глечик за водою, та й пропав там з головою.

Пішов посол та й упав у розсол.

Пішов по селу добувати киселю.

Під жабою лід розстає, – піді мною мерзне.

Приніс з бублика шнурочка.

Пізно берегти вино, коли бочка порожня!

Прощай розуме, як з горілкою зустрівся!

П’янство – в роботі не товариш.

Пора кумі і за розум взятися: не все пити – треба похмелятися; а з похмілля знову на весілля.

П’яний та дурний – рідні брати.

П’яному й кози в золоті.

Перше – що я горілки і в рот не беру, друге – що й день не такий, а

третє – що я вже дві випив.

П’яний – гірше скаженого пса.

Перша чарка – на здоров’я, друга – на веселощі, а третя – для сварки.

П’яному гори немає – усе рівно.

П’яному море по коліна.

П’яному й калюжа по вуха.

Пора тобі, п’яниця, протверезиться, а гульвісі остепениться.

Пожартував злодій: в четвер вмер, а в п’ятницю встав та й коня вкрав.

Прийшло махом – пішло прахом.

Полохається, як заєць бубена.

Пішла душа в п’яти!

П’ятами накивав, – аж залопотіло!

Погано, як боїться: лиха не мине, а ще й натремтиться.

Просили на дорозі, щоб не були на порозі.

По бороді текло, а в роті сухо було!

Подали груш, то й з-за столу руш!

Прийшли непрохані, то й підем некохані.

Поїхав погостювать, а прйшлось горювать.

Погуляв, як собака на вірьовці!

Приший кобилі хвіст.

Погане, дурне, ледащо не годиться ні на що!

Піймав смаленого вовка.

Проміняв бика на індика.

Проміняв шило на мотовило…

Плив, плив, та на березі й утопився.

Попав, як сліпий на стежку.

Погнався за зайцем, та коневі голову зламав.

Пішов на комара з дрючком, а на вовка з швайкою!

Пішов по шерсть, а вернувся сам острижений.

Після бійки кулаками не розмахують.

По морі плавав, а води не бачив.

Прирівняв слона до комара!

По хаті ходить, а дверей не знайде.

Поки суд та діло, а кошеня сало з’їло.

Поки бабуся спече книші, то в дідуся не буде душі.

Перетреться, перемнеться, та й так минеться.

Перемелеться – мука буде!

Про мене, Семене, аби я – Iван!

Пішого сокола й ворони б’ють.

Підстреленого сокола й ворона клює.

Послухай дурного, то й сам дурним станеш.

Пошли дурня по раки, а він жаб наловить.

Пізнаєш дурного по реготу.

Прудка ріка береги розмиває.

Писаного сокирою не вирубаєш.

Піший кінному не товариш.

Пустився в бійку – чуба не жалій!

Підеш туди, куди Макар телят не ганяв!

Потрібно, як п’ятої ноги собаці!

Подивився, мов кислицю з’їв.

Попав пальцем в небо!

Погане порося і в петрівку мерзне!

Почин дорожче грошей.

Прирівняв солов’я до зозулі!

При добрій годині і дурень човнем правитиме!

Покинув живе і пішов шукати мертвого.

Позиченими зубами кістки не розгризеш.

Робота спільна – як пісня весела.

Робить, як мокре горить.

Раді люди літу, а бджоли цвіту.

Рана загоїться, а лихе слово – ні.

Розумний бачить правду, чесний не порушує слова.

Редьці до цукру нічого рівнятись.

Ранні пташки росу п’ють, а пізні – слізки ллють.

Роби до поту, а їж в охоту!

Розум – скарб людини.

Розумний батько сина спитати не соромиться.

Розумний всякому дає лад.

Розумний научить, а дурень намучить.

Розумну річ приємно й слухать.

Розумна голова, та дурному попалася!

Розумного пошли – одне слово скажи, дурного пошли – три скажи та й сам за ним піди.

Раз літо родить.

Роби на дворі – буде й в коморі.

Розумна жінка чоловіка із біди вирятує, а дурна ще втовкмачить.

Росте, як на дріжджах.

Рад би до дітей небо прихилити та зорями вкрити!

Розумна дитина в батьковій свитині.

Рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками.

Рід великий, а пообідать ніде.

Рожа червона, та й та блідне.

Рив, доки жив, а по смерті його зарили.

Розносивсь, як чорт з бубном!

Роздайся, море, – жаба лізе!

Раз на віку трапилось черв’яку злісти на моркву, та вже й каже: “Я вище од всіх”!

Розбалакались, як свиня з гускою!

Розжуй, та ще й в рот поклади!

Розходилась, як квочка перед бурею.

Роззявив рот, як вершу.

Ротом дивиться – нічого не бачить.

Розуміється, як глуха в танцях.

Розуміється, як вовк на зорях.

Розбирається, як свиня в апельсинах.

Розбирається, як баран в аптеці.

Розумний розсудить, а дурень осудить.

Розуму палата, та ключ від неї загублений.

Ростом з Iвана, а розумом з болвана.

Риба шука – де глибше, а чоловік – де ліпше.

Рожі без колючок не буває.

Рожа і в терну гожа.

Риба не без кості, а чоловік не без злості!

Ранок вечора мудріший.

Раз обпечеться, другий – остережеться.

Рибак рибака пізнає здалека.

Розлука – теж наука!

Риба смердить від голови.

Родився малим, виріс п’яним, умер старим – і так прожив, що й світу не побачив!

Розум за гроші не купиш.

Розумного на покуті саджають для честі, а дурня – для сміху.

Розумний розсудить, а дурень осудить.

Рідна мати високо замахує, а помалу б’є.

Роздайся море, – тріска пливе!

Розуміється, як теля на пирогах.

Раденький, що дурненький.

Рости, сину, хоч дурний, аби великий.

Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться.

Сміливого куля боїться!

Страху нема там, де його не бояться.

Сонечко нас не чекає.

Сонце низько – вечір близько.

Словами туди і сюди, а ділами нікуди.

Сталь гартується у вогні, людина – в труді.

Силою не хвались – краще трудись.

Сонливого не розбудиш, лінивого не пошлеш.

Семеро одну соломинку піднімають.

Світить місяць, та не гріє.

Січень – року початок, а зими середина.

Сокіл вище сонця не літає.

Сміливим відвага володіє.

Сміливий скрізь переможець.

Справжня людина як не хоробра, то смілива.

Сміливий сам собі кує славу.

Страх гірше смерті.

Страх силу одбирає.

Сміливий там знайде, де боягуз загубить.

Сам не б’юсь, а сімох не боюсь.

Слово – не стріла, а ранить глибше.

Слова щирого вітання дорожчі за частування.

Стукотить, гуртотить – комар з дуба летить.

Скромних скрізь поважають, а хвальків зневажають.

Скромність прикрашає людину.

Свого “спасибі” не шкодуй, а чужого не чекай.

Скажи мені, хто твій товариш – тоді я скажу, хто ти.

Стругав, стругав, та й перестругав.

Сім раз відмір, один раз відріж.

Сім п’ятниць на тиждень.

Солов’я баснями не годують.

Старається, як мурашка.

Старого горобця на полові не обдуриш.

Сила та розум – краса людини.

Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.

Скільки голів, стільки й умів!

Синиця пищить – зиму віщить.

Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.

Сумний грудень і в свято, і в будень.

Сім глаз – алмаз, чужі руки – круки.

Сухар з водою, аби серце з тобою.

Старої любові й їржа не їсть.

Силою не буть милою.

Серце ні на що не вважає – свою волю має.

Сиділа дівка та й висиділа дідька.

Свасі перша чарка й перша палка.

Солом’яний парубок золоту дівку бере.

Сім’я міцна – горе плаче!

Соловей співа, поки дітей нема.

Сім синів годую, всім і щастя готую!

Своя хата – своя стріха; свій батечко – своя втіха!

Свекруха – уїдлива муха.

Своїх багато, а як прийшлось топитися, то ні за кого й вхопитися.

Сідайте, хай ноги для дороги!

Світ великий – було б здоров’я!

Скрипливе дерево довго живе.

Старий багато знає, а ще більше забув.

Залишити відповідь