Українські прислів’я та приказки від “А” до “Г”

До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів’я та приказки— короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам’яттю народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику.

У своїй сумі прислів’я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, — словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь нашого народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася віками. Різкої межі між прислів’ями та приказками не існує, а основна відмінність полягає насамперед у тому, що прислів’я є більш розгорнутими, ніж приказки.

Про прислів’я й приказки нашого народу протягом століть написано чимало праць, висловлено багато цікавих думок і припущень.
Справжній науковий підхід до їхнього студіювання здійснив учений зі світовим ім’ям О. О. Потебня. «Мова — не тільки матеріал поезії, як мармур — скульптури, але й сама поезія, — писав він, — а тим часом поезія в ній неможлива, якщо забути наочне значення слова…»

Прислів’я — це стислий, влучний, образний, здебільшого народний вислів, який стосується характеристики різноманітних явищ життя… їх уживають у мові для розкриття явищ життя й побуту, різних типових життєвих обставин і ситуацій. Це, як правило, завершені, логічно вмотивовані, двочленні, зримовані речення, наприклад: «Життя прожити — не поле перейти»; «Не святі горшки ліплять»; «Кулик знає, куди чайка літає»; «Коли вже за що взявся — веди до краю»; «Як спить, так не їсть, а як Ість, то не дрімає».
Прислів’ям властиві глибокий зміст і досконала форма. Музично-словесна гармонія, притаманні їм інші художні властивості підсилюють духовні переживання людини, сприяють формуванню емоційно-експресивних процесів — соціальних, інтелектуальних, естетичних.

Приказка є влучним образним народним висловом.
Зміст її, на відміну від прислів’я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність; часто-густо це вкорочене прислів’я, наприклад: «як сніг на голову»; «вивести на чисту воду»; «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з’їв».

Аж серце радіє, що Вкраїна міцніє.

Аби живі, а що голі – то нічого: колись і наша візьме.

Або волю здобути, або дома не бувати.

А йому щодня неділя.

Аби день переднювати та ніч переночувати.

Аби цвіт, а ягідки будуть.

Аж на третій яр чути ваш базар!

Аж до діброви чути ваші розмови!

Або розумне казати, або зовсім мовчати.

Аби день до вечора.

Аби голова на в’язах, а розум дарма!

Або грай, або гроші вертай!

Або пан, або пропав!

А вдарило б на тебе з ясного сонця!

Аби шия – ярмо буде.

Аби руки і охота, буде зроблена робота.

Аби розум – щастя буде.

Або полковник, або покійник.

Або рибку їсти, або на дно сісти.

Або зі щитом, або на щиті.

Або зиск, або втрата.

Ані з плечей, ані з очей.

Багато снігу – багато хліба.

Бджоли раді цвіту, а люди – літу.

Бджола мала, а й та працює!

Без охоти нема роботи.

Білі руки роботи бояться.

Без роботи день роком стає.

Без вітру і трава не шелестить.

Боїться, як торішнього снігу.

Буде утіха, як з дірявого міха.

Бережи, як ока в лобі.

Бачить так, як та сова вночі.

Багато, хоч греблю гати!

Буває, що й черенок блищить.

Батога з піску не сплетеш.

Батогом обуха не переб’єш.

Бачить глаз, а зуб не дістане й раз.

Бовть, мов козел у воду!

Борода по коліна, а розуму , як у дитини.

Були б пиріжки – будуть і дружки.

Близько лікоть та не вкусиш.

Баба знехочу ціле порося з’їла.

Без вогню пече.

Без вогню варить.

Без діла жить – тільки небо коптить.

Брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся.

Брехень багато, а правда одна.

Брехун на всі заставки.

Брехали твого батька сини та й ти з ними!

Брехливу собаку далеко чути.

Брехливий чоловік – як вугілля: хоч не спалить, то очорнить.

Брехнею хліба не їсти.

Будеш трудитися – будеш кормитися.

Без діла слабіє сила.

Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати.

Без вірного друга великая туга.

Біля сухого дерева й сире горить.

Біль без язика, але каже, де болить.

Був кінь, та з’їздився.

Був колись горіх, та звівся на сміх.

Боятися смерті – на світі не жить!

Біда вівцям, де вовк пастушить!

Бояться пса не того, що гавка, а того, що лащиться.

Бережись козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усіх боків!

Без мила голить.

Бездонної бочки не наллєш.

Бесіди багато, а розуму мало.

Б’ють, а плакать не дають.

Борода не робить чоловіка мудрим.

Без трудів не їстимеш пирогів.

Без діла сидіти, то можна одубіти.

Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.

Бережи честь змолоду.

Боязливому по вуха, сміливому – по коліна.

Було б здоров’я – все інше наживем.

Бережи одяг, доки новий, а здоров’я – доки молодий.

Багато няньок – дитина без ока.

Було, та загуло.

Були у кози роги, та стерлися.

Беруть завидки на чужі пожитки.

Багато диму – мало тепла.

Багато галасу даремно.

Без Гриця й вода не освятиться.

Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.

Береться за діло, як п’яний за тин.

Вмій пожартувати, знай, коли і перестати.

Великому кораблю – велике плавання.

Видно, хоч голки збирай.

Від добра добра не шукають.

Все минеться, одна правда останеться.

Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче.

Восени і курчатам корми будуть.

Восени і горобець багатий.

Він і комара не скривдить.

Вірний друг – то найбільший скарб.

Він укусить і меду дасть.

Всякий молодець на світ образець.

Все любить міру.

Від своєї тіні не втечеш!

Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.

Вік прожить – не поле перейти!

Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить!

Ворона й за море літала, та дурна верталась.

В очах мигтить, а в голові свистить.

Вітер свище в голові.

Високий – як дуб, а дурний – як пень.

Високий до неба, а дурний, як треба.

Великий дуб, та порохнею напханий.

Воскова вдача: аби до тепла, так і тане!

Вали кулем – потім розберем!

Віл коня шукає, а кінь його виглядає.

В очереті шукає сучка.

В криницю воду лить – тільки людей смішить.

В лісі був, а дров не бачив.

Виміняв шило на швайку.

В невмілого руки не болять.

Вона співає, як муха в глечику.

Ви по-вашому, а ми по-нашому, а вони по-своєму.

В гості збирайся, а вдома пообідать не забудь!

В чужому глазу бачить зразу, а в своїм – ні разу.

В чужому оці і порошинку бачить, а в своєму і сучка не добачає.

Вовків боятися – в ліс не ходить.

Всіх би перегнав, та бігти боюсь.

Ви утрьох, та злякались вовка, а ми усеми, та тікали від сови.

Вже не в одній чарці денце бачив!

Воду п’ють, а голова з похмілля болить.

Вчи лінивого не молотом, а голодом.

Від ледачого чую, то й не дивую!

В гарячці лежить, а без пам’яті хліб їсть.

В роботі “ох”, а їсть за трьох!

Вдача собача: не брехне – то й не дихне.

Вір своїм очам, а не чужим речам.

Від людського поговору не запнешся пеленою.

Великої треба хустки, щоб зав’язати людям усти.

Він набалакає, що й на вербі груші ростуть!

Високо літав, а низько сів.

Величається, як заєць хвостом.

Вертиться, як сорока на тину.

В чуже просо не пхай носа.

Вчепився, як рак!

Ворона маленька, та рот великий.

Він такий, що з вареної крашанки курча висидить!

Він по крашанках пройде і ні одної не роздавить.

Вийшов сухим із води Юхим.

Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.

Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.

Вовк прийшов у овечій шкурі.

В очі любить, а за очі гудить.

В лиху годину узнаєш вірну людину.

В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співають – так чують.

Від малих дітей болить голова, а від великих – серце.

Великі діти – великі й турботи.

Всякій матері свої діти милі.

Від огня, води і злої жони – боже борони!

Вона за ним сохне, а він і не охне.

Волос сивіє, а голова шаліє.

В неї брови до любові, а устоньки до розмови.

Влітку один тиждень рік годує.

Весна днем красна, а на хліб тісна.

Вночі тріщить, а вдень плющить.

Вчення в щасті украшає, а в нещасті утішає.

Впав у біду, як курка в борщ.

Воно як трапиться: коли середа, а коли й п’ятниця.

Вареники-хваленики, усі вас хвалять, та не всі варять.

Вовна, не вовна, аби кишка повна.

Всього буває на віку: по спині, і по боку.

Вертиться, як муха в окропі.

Віділлються вовкові овечі сльози!

В гурті і каша їсться.

Верба хоч і товста, але зсередини пуста.

Вміння і труд все перетруть.

Відстанеш годиною – не здоженеш родиною.

Всякий свого щастя коваль.

Від теплого слова і лід розмерзає.

В здоровому тілі – здоровий дух.

Все купиш, лише тата й мами – ні.

Від лося – лосята, а від свині – поросята.

Всяка пташка своє гніздо знає.

Втікав від вовка, а попав на ведмедя.

Вогонь добрий слуга, але поганий хазяїн.

В чужих руках завжди більший шматок.

Всім по сім, а мені таки вісім.

Вибирала дівка, та вибрала дідька.

Вдача овеча, по-овечому й мекече.

Велика гуля на рівному місці.

Він що кішка: як ти його не кинь, а він все на ноги стає!

Вовка не вбив, а вже шкуру продає.

Високий, як тополя, а дурний, як квасоля.

Гора з горою не зійдеться, чоловік з чоловіком – завжди.

Глибока вода не каламутиться.

Гречана каша хвалилась, ніби вона з коров’ячим маслом народилась.

Городить ні се, ні те.

Гучно, бучно, – а п’яти мерзнуть.

Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня!

Грається, як кіт з мишею.

Залишити відповідь