ТЕЛЯТКО, КАБАН, ПІВНИК, КАЧУР ТА ВОВКИ

Був собі дід та баба. Було в них голе телятко. Каже баба:

—    Завези, діду, в ліс. Дід каже:

—    Та лучче б викормили та зарізали б.

—    Я не хочу, завези та й годі!

Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.

Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяє його ка бан:

—    Драстуй, голе телятко!

—    Драстуй, кабане!

—    Куди ти йдеш?

—    Куди очі, туди й шлях.

—    Ходімо разом.

Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:

Голе телятко і кабан, підождіть! Підождали.

—    Здрастуй, голе телятко!

—Здрастуй, півнику!

—    Куди ви йдете?

—    Куди очі, туди й шлях.

—    Ходімо разом.

—    Ну, ходім. Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть,

ідуть, біжить качур:

—  Голе телятко і кабан, і півник, підождіть!

Підождали.

—    Куди ви йдете?

—    Куди очі, туди й шлях.

—    Ну, ходімо разом.

—    Ходім. Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:

—  Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підо
ждіть!

Підождали.

—    Куди ви йдете?

—    Куди очі, туди й шлях.

—  Ходімо разом.
Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно:

осінь! Голе телятко замерзло й пішло до кабана. А

той зарився у листя й лежить.

—    Кабане, давай будем хатку робить.

—    Я не хочу. Я зариюся ще лучче у листя та й

буду лежать.

Пішло воно. Пішло до півника:

—    Драстуй, півнику!

—    Драстуй, голе телятко!

—    Гайда, будем хатку робить.

—    Я не хочу,— каже півник,— я на одній ніжці буду стоять, а голівку під крильце заховаю та й буду так і зимувать.

Пішло голе телятко до качура:

—    Драстуй, качуре!

—    Драстуй, голе телятко!

—    Давай будем хатку робить.

—  Я не хочу. Я на одній ніжці буду стоять, а другу
буду під крильце ховать, і голівку буду під крильце

овать. І так буду й зимувать. Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:

—    Драстуй, шило!

—    Драстуй, голе телятко!

—    Давай будем хатку робить.

—    Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.

Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зро било хатку, піч, двері. Почало топить: дров є багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), біжить кабан:

—  Голе телятко, одчини!

—  А-а-а! А як я казало:  «Хатку давай робить»,
и не хотів!

—  Одчини, бо я тобі хатку розрию!
Одчинило   голе   телятко.   Живуть   удвох.   Біжить

івник:

—  Голе телятко, одчини!

—  А-а! Як я казало:   «Хатку робить», то ти не
отів!..

—  Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!
Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить

качур:

—  Голе телятко, одчини!

—    А-а! Як я казало, що хатку робить, то ти не хотів!..

—    Одчини, бо я тобі хатку розкахкаю!

Думає голе телятко: «Наробить качур крику, при біжать звірі, пропаду. Треба одчинить». Одчинило. Топлять вони. Ще скаче й шило:

—    Голе телятко, одчини!

—    А як я казало: «Хатку робить», то ти не хотіло!..

—  Одчини, бо я тобі хатку розколю!
Одчинило. Уже вони усі зібрались…

От прийшло два вовки. Поставали вовки під две рима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:

—    Лізь ти.

—    Ні, ти йди вперед.

Поліз один. Як побачило голе телятко та кабан, та шило! Як пужне те голе телятко рогами, кабан зубами, а шило, як заженеться у вовка по саму коло дочку.

А півень кричить:

—    Подай його сюди! А качур кричить:

—    Так! Так! Так!..

Насилу вирвався вовк ізвідти: і поколений, і погри зений. Ще й півень кричить:

—        Подайте його сюди!..

Залишити відповідь