ПРО ЛИПКУ І ЗАЖЕРЛИВУ БАБУ

Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже:

—        Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.

—        Добре,— каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.

Приходить він до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чув — липка каже людською мовою:

—        Ой не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!

Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.

Приходить додому та й розповідав про свою пригоду. А баба й каже:

—        От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?

—        Та як так, то й так,— каже дід.

Надів шапку та й пішов.

Приходить до липки та й каже:

—        Липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом.

—        Добре,— каже липка,— іди додому.

Приходить він додому, а біля хати стоїть віз і конячка біля його прив’язана.

—        Бач, старий,— каже баба,— тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть.

Пішов дід до липки, попрохав і хату.

—        Добре,— каже липка,— іди додому.

Приходить дід до двору і не пізнає: замість старої хата стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти.

—        А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба.

Пішов дід долинки, попросив худоби.

—        Добре,— каже липка,— іди додому.

 Приходить дід і не натішиться. Повен двір худоби і птиці.

—        Ну, тепер уже нам більше нічого не треба,— каже дід.

—        Ні,  старенький,  ще піди  попроси й  грошей. Пішов дід до липки і попросив гроші.

—        Добре,— каже липка,— іди додому. Приходить дід, а баба сидить за столом і гроші в купки складав.

—        От, старий, які ми тепер багаті,— каже баба,— але того мало, треба ще, щоб усі люди нас боялися, бо ми ж багачі. Піди до липки, попроси, нехай поробить так, щоб нас усі люди боялись.

Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила.

—        Добре,— каже липка,— іди додому.

Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало.

—        Що ж,— каже вона,— старий, треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все вже у нас є.

Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка. А потім каже:

—        Іди додому, зроблю ще вам останнє.

Приходить дід додому, аж  глядь:  нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї.

Так покарала липка за те, що ненажерлива баба хотіла всіх людей батраками поробити.

Залишити відповідь