ПРО ЛИПКУ І ЗАЖЕРЛИВУ БАБУ

Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже:

—        Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.

—        Добре,— каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.

Приходить він до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чув — липка каже людською мовою:

—        Ой не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!

Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.

Приходить додому та й розповідав про свою пригоду. А баба й каже:

—        От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?

—        Та як так, то й так,— каже дід.

Надів шапку та й пішов.

Приходить до липки та й каже:

—        Липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом.

—        Добре,— каже липка,— іди додому.

Приходить він додому, а біля хати стоїть віз і конячка біля його прив’язана.

—        Бач, старий,— каже баба,— тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть.

Пішов дід до липки, попрохав і хату.

—        Добре,— каже липка,— іди додому.

Приходить дід до двору і не пізнає: замість старої хата стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти.

—        А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба.

Пішов дід долинки, попросив худоби.

—        Добре,— каже липка,— іди додому.

 Приходить дід і не натішиться. Повен двір худоби і птиці.

—        Ну, тепер уже нам більше нічого не треба,— каже дід.

—        Ні,  старенький,  ще піди  попроси й  грошей. Пішов дід до липки і попросив гроші.

—        Добре,— каже липка,— іди додому. Приходить дід, а баба сидить за столом і гроші в купки складав.

—        От, старий, які ми тепер багаті,— каже баба,— але того мало, треба ще, щоб усі люди нас боялися, бо ми ж багачі. Піди до липки, попроси, нехай поробить так, щоб нас усі люди боялись.

Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила.

—        Добре,— каже липка,— іди додому.

Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало.

—        Що ж,— каже вона,— старий, треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все вже у нас є.

Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка. А потім каже:

—        Іди додому, зроблю ще вам останнє.

Приходить дід додому, аж  глядь:  нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї.

Так покарала липка за те, що ненажерлива баба хотіла всіх людей батраками поробити.

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.