ПРАВДА І КРИВДА

Якось жила собі бідна вдовиця. Мала двох синів. Один хлопець був дуже справедливий, другий — несправедливий, бо де тільки міг, всюди чинив кривду.

—        Ну, ходи, буду тебе вести.

Веде його, веде, дивиться, а на околиці стоїть шибениця. Привів сліпого, безрукого брата до шибениці їх  Катку

—        Сідай тут і сиди, а я піду до міста чогось роздобути.

І залишив його.

Правда, неборак, сидить. Настала ніч. Правда хоч її і не бачить, зате відчував. Стало студено. Коло півночі прилетіли до шибениці три ворони — це були пропасники. Посідали на шибеницю, говорять між собою:

—        Чи знаєте, що нового в місті? — каже перший ворон.— Тут така новина: цариця захворіла, і нема ліків, лікарів, які б допомогли.

—        Видите! — озвався другий ворон.— Цариця мусить помирати, а лік в. Під головою у неї в подушці потовчена на порох отруйна гадюка. Цариця дихав отрутою й помирав. Досить подушку вийняти з-під голови, і цариця видужає.

Правда причаївся й слухав. Ворони пропасники його й не помітили.

—        А знаєте ще новину? — озвався третій ворон.—

Сеї ночі на траву впаде така роса, що який би каліка не був — кривий, безрукий, сліпий — від роси зцілиться, як тільки обмиє нею свої рани.

Так закінчили бесіду три ворони, а коли відлітали, перший сказав:

—        Дивіться, аби наша таємниця не була кимось зраджена!

Правда від страху не знав, що й чинити. Та на зорі, як тільки когути запіли і вже нечиста сила не мала силимоці, почав росу шукати. Знайшов мокру траву і, як тільки торкнувся роси, руки виросли. Набрав роси в долоні, потер лице і став бачити. Наскуб Правда трави з чарівною росою і рушив до міста.

А там — великий смуток. Люди в чорному. Цар обіцяє  півдержави  тому,  хто вилікує його  жінку.

Правда зголосився до царя.

—        Стільки багатства тобі дам, що й сам не будеш знати, куди його дівати! — каже цар Правді, бо той взявся вилікувати царицю.

Прийшов Правда до цариці, не давав хворій ніякого ліку, тільки наказав перенести її до іншої кімнати і на інше ліжко. Взяв Правда роси з трав, натер нею хвору й велів нагріти купіль. Викупали царицю, і вона відразу стала здоровою. Цар зрадів. Обсипав Правду сріблом-золотом, дав йому звання славного лікаря і вже не пускав з двору.

Правда погодився жити при палаці, тільки просив, щоб привели і його бідну матір. І жив собі чесно.

Дізнався про все, що сталося, Кривда. Ходив він мандруючи, біду причиняючи. Прийшов Кривда до брата і питає:

—        Правдо, як ти став таким багатим?

—        Сказав би тобі, та шкодую — ти мій брат.

—        Не шкодуй мене, скажи!

—        Я роздобув своє багатство під шибеницею, там, де ти залишив мене. Але тобі туди йти не раджу.

—        Та коли так, я тебе й не звідаю…

Ще тої ночі Кривда побіг під шибеницю, сів і сидить. А перед тим дав собі обрубати руки, виколоти

очі.

Сидить Кривда під шибеницею, чекає багатства. Раз лиш уночі прилетіли ворони.

—        Що нового? — питає один.

—        Та що? Підслухав хтось нашу розмову й вилікував царицю.

—        Ану перевіримо, чи тут когось немає! Може, хтось знову нас підслуховує! — каже другий ворон.

І почали перевіряти. Кривда притулився до стовпа.

—        Ага, ти тут, голубчику! — крикнули ворони.

—Добре, що ти тут! Давно тебе чекаємо! Ти кривдив людей, брата погубив, нас думав обдурити! Тепер звідси живий не підеш!

Прив’язали ворони на шию Кривді мотуз і підтягли вгору. Потім взяли таблицю й написали: «Хто лихою дорогою ходить, на такій і пропадає!»

Так Кривда до мандрував, а Правда живе й нині.

Залишити відповідь