ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

Прислів’я та приказки є енциклопедією народного життя. Немає такої ділянки побуту, взаємостосунків між людьми, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К. Д. Ушин- ський писав, що в прислів’ях, «як у дзеркалі… відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя»[1]. Вони не тільки відображають різні об’єкти діяльності людини, а й дають свою оцінку, живуть разом а народом його тур­ботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і ствер­джують добро, нещадно картають зло.

У прислів’ях народ знаходив відповідь на всі випадки буття, їх ідейно-тематичний діапазон такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя — особисте, родинне та громадське — в його історичному розвитку.

Як уже зазначалося, в першій книзі тому вміщуються народні афоризми про природу, її явища, рослинний і тваринний світ, працю і побут людини. Ці прислів’я та приказки відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів, коли формувалися почат- ки словесного мистецтва. Природа виступала в них то як незрозуміла грізна, ворожа сила, то як помічник людини. Проте зразки, що ді­йшли до нас, уже не відображають первісного світогляду, оскільки протягом століть погляди на те чи інше явище мінялися-, ведучи до змін та наповнення новим змістом і самих прислів’їв. Лише в окре­мих з них можна відчути відголоски давньої епохи.

У давнину господарська діяльність людини породила культ сонця, віру в те, що воно, як жива істота, може або сприяти людині, або карати її. У міфології ряду народів центральне місце займав бог Сонця — Геліос, Ра, Дажбог, Ярило та ін.[2] Згадки про його божест­венну силу ще відчутні у заклинаннях («Щоб ти не діждав сонечка праведного побачити!», «Сонце б тебе спалило!»), у дитячих при­мовляннях («Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко, твої дітки плачуть, їстоньки хочуть»!). Поетичне звертання до сонця Ярославни в «Слові о полку Ігоревім» — це відгомін віри в могутню силу світи­ла, що стало у творі прекрасним художнім засобом.

Звичайно, в сучасних пареміях з опорним словом сонце вже важко знайти сліди тих давніх мотивів. Більшість з них утворю­валася на реальному грунті, відбивала стихійно-матеріалістичний світогляд на життя, набувала соціального звучання. Сонце лише в деяких прислів’ях’зберегло своє первісне значення («Сонце — бать­ко, місяць — вітчим», «Сонечко в дорозі не спіткнеться»), а в інших стало уособлювати події реального життя («Сонце гріє, сонце сяє — вся природа воскресає», «Сонечко блисне — сорочечка висхне»), на­дії на краще майбутнє («Загляне сонце і в наше віконце», «Колись і на нас сонечко гляне»).

Подібний процес відбувався і з прислів’ями, в центрі яких — образи місяця й гірок. Відгуки давніх уявлень про ці світила трап­ляються в заклинаннях, замовляннях («Місяцю красний, звізди ясні, сонце праведне, сойдіть і уйміть раба божогої»), давніх колядках:

Ясен місяць — пап господар,

Красне сонце — жінка його,

Дрібпі аірки — його дітки м.

Ці ж образи, що, як правило, виступають разом, складають і при­слів’я («Місяць — отець, звізда матка, сонце — їх дитятко»). Окремі з них мають розгалужені гнізда варіантів: «Аби мені місяць світив, а зорі як хочуть», «Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче» тощо. Більшість з них, як і щойно наведені, набули переносних значень, наприклад: «Молодий місяць не всю ніч світить» (все має якісь меясі), «Від місяця не зріє пшениця» (гарне не завжди корисне). Окремі зразки побудовані на контрастах («Чим темніша ніч, тим ясніші зорі»), інші, як порівняння, виконують орнаментальні функції («Прийшла, як зіронька війшла»).

Древні слов’яни боготворили аемлю, цілуванням її скріплювали клятви. Відгомони магічних дій вбереглися і в давніх прокльонах типу: «Щоб тебе сира земля пожерла!», «Не годен того, що го свята земля на собі носить». Існували повір’я, що земля викидає великих грішників з могил. Земля в давніх пареміях називалась матір’ю, про-

славлялась її сила, щедрість: «Земля найбагатша, вода найсильніша». Сучасні паремії з опорним словом земля відображають сільськогос­подарський досвід і народну трудову практику її обробітку. Деякі зразки вийшли за межі свого семантичного поля і вживаються з пе­реносними значеннями: «На ледачій землі і трава не росте», «На чорній землі білий хліб родить», «Земля чорна, а хліб білий» (останні з елементами контрасту). Образи землі й води е невід’ємними у ба­гатьох народних побажаннях: «Будь здорова, як вода, а багата, як земляї».