ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

Значного розвитку набула вітчизняна пареміографія у повоєнний час. Приказковий матеріал паралельно стали вивчати лінгвісти й фольклористи. Лінгвісти зосередили увагу на тій частині фразеологіч­них одиниць, які за будовою являють собою словосполучення. Фольк­лористи традиційно розглядають народну мудрість у широкому зна­ченні цього слова і до своїх видань, як і дореволюційні укладачі, вво­дять також усі різновиди прислівної малої прози — народні порівнян­ня, ідіоматичні вирази, каламбури, побажання, вітання, прокльони тощо. Проте ці різновиди найчастіше виділяються з основної маси власне прислів’їв та приказок в-окремі групи. Так побудовані збірки «Українські народні прислів’я та приказки» (1955, 2-ге вид.— 1961), «Українські народні прислів’я та приказки. Дожовтневий період» (1963). Аналогічно згруповані прислів’я і в багатьох російських та білоруських збірках, переважно популярного призначення. Перші по­воєнні фольклорні збірки заклали традицію у радянській пареміогра­фії, за якою пішла більшість упорядників і пізнішого часу: «Вік жи­ви, вік учись» (1961), «Народ скаже, як зав’яже» (1971), «Україн­ські прислів’я та приказки» (1976, 1984), «Русские пословицьі и поговорки» (М., 1973) та ін.

Тематичне групування прислів’їв має свої позитивні сторони, насамперед даючи можливість скласти певне уявлення про ту чи іншу ділянку народного життя, яка знайшла своє відображення у цьому жанрі фольклору. Проте має й недоліки: у тематичних рубри­ках часто прислів’я групуються за однією якоюсь ознакою, хоча багатозначність ряду з них дає можливість відносити їх з однаковим правом до кількох тематичних розділів. Прислів’я, які тематично не вписуються в групи, укладачі подають у розділі «Різні». Відсутність

 

певної видимої ознаки, за якою укладаються розділи, утруднює й практичне користування книгою. На недосконалість цього виду систематизації матеріалу вказують часто й самі упорядники. Чим більше матеріалу доводиться систематизувати упоряднику, тим біль­ше буде прислів’їв, які тільки умовно можна помістити в ту чи іншу тематичну групу.

Деякі укладачі прагнуть удосконалити тематичний принцип гру­пування. В межах кожного розділу чи підрозділу виділяють тема­тичні мікрогнізда, в яких групують прислів’я, спільні і за тематикою, і за словесним оформленням. Такі гнізда виділяються у збірці «Рус­ские пословицн и поговорки» (1961) М. Рибникової, в «Избранннх пословицах и поговорках русского народа» (1957), «Українських прислів’ях та приказках» видання 1963 р. тощо. Інші намагаються зробити свої збірки більш зручними в практичному користуванні: в кожному розділі чи підрозділі вони розміщують приказкові одиниці в алфавітному порядку. Це робить стрункішою систематизацію, проте руйнує семантичні гнізда. Так побудовані книги «Скарби народної мудрості. Закарпатські українські прислів’я та приказки» (1959), «Беларускія прнказкі, прнмаукі і загадкі» (1974), деякі російські видання та ін.

З’являються і збірки прислів’їв, упорядковані за методом опорно- стрижневих слів. Так, зокрема, уклав свої збірки О. Жигульов («Рус­ские народнне пословицн», 1958; «Где труд, там и счастье», 1959). В одну словникову статтю він уміщує прислів’я та приказки, які мають спільне стрижневе слово. Статті подавалися в алфавігаому порядку, за системою Вандера — Франка. Упорядник вважає, що та­кий принцип зручний для користування, бо дає можливість легко знайти те чи інше прислів’я [1]. Але в наступних виданнях, зокрема в збірці «Русские пословицн и поговорки» (1969), О. Жигульов ви­рішує не роз’єднувати близькі за значенням прислів’я, які за стриж­невими словами могли б бути віднесені в різні місця збірки. Тому статті зі стрижневими словами він розміщує не в алфавітному по­рядку, а виділяє їх у більші тематичні групи, поєднавши таким способом опорно-стрижневий метод гніздування з розподілом при­слів’їв у розділи за їх значеннями. Ця система класифікації, науково обгрунтована і практично зручна, одержала підтримку сучасних па- реміологів [2].

Цікавий спосіб систематизації прислів’їв застосував білоруський пареміограф М. Я. Гринблат у збірці «Прнказкі і прнмаукі» із серії «Білоруська народна творчість» (1976). Упорядник групує прислів’я і за тематичними опорними словами, і за їхніми значеннями, але ті прислівні одиниці, що мають спільне стрижневе слово і різні значен­ня, він відносить до різних тематичних груп. Там, де прислів’я бага­тозначне, упорядник бере за «ознаку його першопочаткову форму, коли воно було ще тільки простим ствердженням, міркуванням про певне явище і не набуло характеру іносказання, узагальнення» [3]. У цьому виданні фразеологічні одиниці документуються, подаються наукові коментарі та географічні й алфавітні покажчики. >

Отже, в пареміології утвердилися різні принципи систематизації прислів’їв: алфавітний, тематичний, історико-тематичний, опорно- гніздовий з алфавітним розміщенням словникових статей, комбіно­ваний — поєднання опорно-стрижневого групування з тематичним та ін.

Більшість пареміологів допускає можливість застосування різних принципів класифікації. «Враховуючи, що прислів’я — явище склад­не,— пише Б. Путілов,— і що завдання їх видання полягає не тільки у визначенні їх тематики, в їх рубрикації, слід визнати правомір­ність і доцільність різних типів систематизації» [4]. Проте визначаючи правомірність різних типів систематизації паремій залежно від мети видання, матеріалу, що піддається класифікації, при впорядкуванні наукових зібрань, на наш погляд, слід надавати перевагу тим прин­ципам, які не руйнують цілісності семантичних гнізд і є зручними для практичного користування.