ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

Вершиною в українській дореволюційній пареміографії слід вва­жати діяльність І. Франка, який упорядкував капітальний збірник (у шести книгах) народних прислів’їв під назвою «Галицько-руські народні приповідки» (1901—1910). Ще в молодості він зібрав багато прислів’їв, але не мав можливості їх надрукувати. У 80-х роках на пропозицію професора Краківського університету І. Коперніцького Франко передав свою збірку для публікації польському вченому. Перше впорядкування Франкової збірки було традиційним — за ал­фавітом початкових слів приказкових одиниць. Спочатку Коперніць- кий погодився з такою систематизацією, але потім став вимагати наново впорядкувати матеріал вже за методом Номиса, але Франко не дав на це згоди [1].

У слов’янській пареміографії і в той час, і пізніше не було єди­ного погляду на те, як упорядковувати прислів’я. Якщо Коперніцький вимагав від Франка групувати паремії за тематикою (мабуть, він орієнтувався на такі авторитети, як В. Даль, Ф. Челаковський, М. Номис), то інші польські пареміографи в той час готували свої збірки прислівЛв уже за іншим методом — опорно-гніздових слів. Останні за взірець брали велику пареміографічну працю у п’яти книгах «ЗргісЬ^огІег Ьехікоп» (1867—1880) німецького вченого К. Вандера. За системою Вандера розміщені прислів’я польського фольклориста О. Кольберга (80-ті роки XIX ст.); за тим же методом укладав свою велику збірку «Кзіда рггувіочу роївкісЬ» (1889—1894)

С.   Адальберг; так само побудована і книга прислів’їв Фр. Бжозов- ського «Рзгузіо^іа роїзкіе» (1896).

І.   Франко погрупував прислів’я в певні великі словникові статті, беручи в кожній з них за основу опорно-стрижневе слово, а всі гнізда (за опорним словом) розмістив в алфавітному порядку. Принцип Вандера — Франка, безперечно, мав перевагу над Номисовим тема­тичним упорядкуванням, бо об’єднував прислів’я в певну строгу систему. Коли в Номиса прислів’я розміщувалися дуже довільно (одне прислів’я могло мати ряд значень і потрапляти до кількох те­матичних груп), то у Франка стрижневі слова давали змогу весь колосальний матеріал (понад ЗО тисяч одиниць, не рахуючи варіан­тів) згрупувати в чіткі рубрики.

У збірці І. Франка використано великий друкований і рукописний матеріал. Упорядник, крім власних записів, брав прислів’я з «Грама­тики» Й. Левицького, збірки «Галицькі приповідки і загадки» Гр. Ількевича, «Вінка русинам на обжинки» братів Івана і Якова Головацьких, публікацій І. Верхратського, В. Вислоцького, із записів

О.  Кольберга та ін. Франкові надсилали матеріали письменники і вче­ні Т. Бордуляк, В. Гнатюк, М. Зубрицький, Є. Желехівський, О. Ма- ковей, Лесь Мартович, В. Навроцький, М. Павлик, В. Щурат, М. Мо- чульський та ін.

Цінним у праці І. Франка є його коментарі до багатьох приказ­кових одиниць. У них упорядник (про це він зазначає в передмові) пішов за порадами Петербурзької Академії наук, які та висловила збирачеві білоруських прислів’їв І. Носовичу. Отже, із пояснень Франка до прислів’їв видно, що учений прагнув при укладанні збірки врахувати практику світової пареміографічної науки того часу.

Радянські вчені вважають працю Франка «найбільшим досягнен­ням в галузі збирання і видання українських прислів’їв» [2], а його «наукові принципи укладання словника прислів’їв… новим словом тогочасної науки» [3]. –

У збиранні та систематизації прислів’їв в українській дожовтне­вій фольклористиці, як і в фольклорній науці інших народів, вияв­лялися дві тенденції: демократична і патріархально-консервативна. Коли передові вчені вбачали в прислів’ях насамперед відображення трудового досвіду народу, умов його життя, соціальної нерівності й класових суперечностей, то реакційні тенденційно підбирали при­слів’я, що відображали погляди відсталих верств суспільства, пр’опсг- відували смиренність та покору. В поясненнях таких учених пере­кручувався зміст народних афоризмів. Так, реакційний галицький письменник Є. Згарський, що видав книжку «Народная русская фи- лософия ведля пословиц и приповедок» (Коломия, 1873), кожне прислів’я намагався витлумачити в релігійному дусі, пояснюючи, що страждати людині на роду записано, що горе просвітлює совість лю­

 

дини, а убогий завжди знайде роботу в багатого тощо. Проте подібні погляди не були популярними і не знаходили підтримки в наукових колах, де міцно закріпилися прогресивні тенденції, які відстоювали передові вчені та діячі культури того часу.

Широкого розмаху набуває збирання та систематизація прислів’їв і приказок у радянський час. У 20—30-х роках створюються програ­ми збирання фольклору, в тому числі й прислів’їв та приказок, орга­нізовуються численні фольклорні експедиції, зокрема в промислові райони УРСР. Велику збирацьку роботу в той час очолює Етногра­фічна комісія при Всеукраїнській Академії наук, куди надходять десятки рукописних пареміографічних збірок. Окремі з них налічу­ють сотні, а то й тисячі приказкових одиниць, зібраних аматорами фольклору в різних областях України (вони зберігаються у фондах ІМФЕ).

Перші друковані збірки прислів’їв на Радянській Україні мали практичну мету — з допомогою народних афоризмів піднімати куль­туру й освіту розкріпачених революцією народних мас. Таке призна­чення мали: збірка «Охорона здоров’я в народних приказках» (1928) Г. Александровського, «Практичний російсько-український словник приказок» (1929) Г. Млодзінського, «Білоцерківщина. Пісні. Гумо­рески. Прислів’я» (1929) та ін. Згодом з’являється велика збірка при­слів’їв «Українська народна приказка» (1936) за редакцією А. Хвилі.