ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

На Україні звернення до джерел народної поезії, в тому числі й до пареміології, проходило через художні твори (Г. С. Сковороди,

  1. П. Котляревського, П. П. Гулака-Артемовського, К. Д. Думитраш- ка, П. П. Білецького-Носенка, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Л. І. Бо- ровиковського, А. Л. Метлинського, В. М. Забіли, М. С. Шашкевича, Я. Ф. Головацького, І. М. Вагилевича, Є. П. Гребінки), записи учених (О. М. Бодянського, М. О. Максимовича, І. І. Срезневського, М. І. Костомарова та ін.). Багато українських письменників XIX ст. були активними збирачами народної поезії, а І. Котляревський,
  2. Гребінка, М. Максимович, О. Бодянський, Л. Боровиковський [1] уклали збірки народної творчості.

Першою унікальною пам’яткою початку XIX ст., що тривалий час залишалась невідомою, була «Збірка закарпатсько-українських народних приповідок», складена 1806 р. дяком-учителем с. Невицько- го (біля Ужгорода) Іваном Югасевичем (її опублікував 1947 р. у Празі І. Панькевич) [2]. У збірці вміщено близько 400 зразків приказ­кових одиниць, більшість з них художньо досконалі, соціально значи­мі, відібрані упорядником, очевидно, з певною дидактичною метою. Самі прислів’я в рукопис! укладені безсистемно, а в друкованій книзі

І.  Панькевича — за опорно-стрижневими словами.

На першу половину XIX ст. припадає створення багатьох праць у слов’янській фольклористиці, в тому числі й пареміографічних. Збирацька робота в той час здебільшого велася під гаслом роман­тичного захоплення народною творчістю, яку треба було рятувати від забуття. Упорядник першої української друкованої збірки при­слів’їв — «Малороссийские пословицн и поговорки» (вийшла в Хар­кові 1834 р. під ініціалами В. Н. С.) — Василь Смирницький так ви­значив мету цього видання: «Щоб зберегти від забуття малоросійські прислів’я і поговорки, які так сильно виражають характер цієї нації, я прагнув зібрати і видати їх для задоволення прихильників всього вітчизняного» [3]. Не випадково збірка Смирницького була підготов­лена і вийшла в світ саме в Харкові, одному з провідних на той час центрів культури, вчені якого підтримували широкі зв’язки з куль­турними діячами усього слов’янського світу.

Друга друкована пареміографічна збірка — «Галицькі приповідки і загадки» (1841) — з’явилася в іншому культурному осередку Украї­ни — в середовищі учасників і прихильників «Руської трійці». Упо­рядник її Гр. Ількевич був близьким однодумцем творців «Русалки Дністрової», поділяв їхні погляди на роль фольклору в суспільному житті. «Є то скарб народности,— зазначав у вступному слові до збір­ки Гр. Ількевич,— котрий в пам’яті і в серцях вірного народа заховав­ся, а котрого ні огонь, ні меч безчисленних ворогів досягнути не мог» [4]. В збірці було 2715 прислівних одиниць, складених в алфа­вітному порядку. Як на той час, видання зроблено кваліфіковано, прислів’я підібрані зі смаком і тонким художнім чуттям. Цю збірку пізніше переносили до своїх зводів майже всі українські пареміо- графи — М. Закревський, М. Номис, В. Вислоцький, І. Франко. ,

Більшість збірок першої половини XIX ст. укладена за алфавіт­ним принципом. Досягненням цієї системи була її простота і зруч­ність, недоліком — те, що часто одні й ті ж приказки від зміни першої букви чи слова потрапляли в різні місця книги. Розривались, таким чином, зразки, близькі за семантикою і за тематикою. Окремі упорядники розуміли недосконалість алфавітної класифікації, але не хотіли порушувати усталеної традиції. З цього приводу І. М. Снє- пірьов писав: «Незважаючи на деякі незручності й невигоди від алфавітного, лексикологічного порядку, я все-таки віддав йому пере- пагу над систематичним. До цього ще спонукало мене й поширення і зручність, як і приклади європейських учених» [5].

У 40—60-х роках XIX ст. пареміографічні матеріали часто дру­куються в альманахах, згодом у періодиці. Знаходимо народні при­слів’я в альманасі «Ластівка» (1841) Є. Гребінки, збірці «Ужинок .ч рідного поля» (1857) М. Гатцука (619 зразків), журналі «Основа», газетах «Черниговский листок», «Черниговские губернские ведо- мости» та ін.

Пареміографічні збірки того часу, крім рукописних (І. Срезнев- ського, М. і В. Білозерських, М. і В. Лазаревських), вміщують і вже друковані прислів’я. Так, збірка О. Шишацького-Ілліча «Сборник малороссийских пословиц и поговорок» (1857 р., налічує 1404 зраз­ки), крім рукописних, охоплює також передруки зі збірок, альмана­хів, газети «Черниговские губернские ведомости» тощо. Прислів’я згруповані тут в алфавітному порядку, до окремих даються пояс­нення.

Збірка М. Закревського «Малороссийские пословицьі, поговорки, загадки и галицкие приповедки» (1860), вміщена у другій книзі «Старосветского бандуриста», є зводом усіх друкованих і рукописних матеріалів, що вийшли на той час; налічує 3878 одиниць, розміщених в алфавітному порядку. До окремих зразків упорядник подає пояс­нення про їх походження (свої або записувачів). У книзі наводяться зіставлення з прислів’ями інших слов’янських народів. Усе це збіль­шує наукову цінність видання.