ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

Характерною особливістю прислів’їв є побутування їх у кількох варіантах. Окремі класичні зразки мають десятки варіантних оди­ниць в одному гнізді, краща їх частина публікується. Особливо ба­гато варіантів мають старі класичні прислів’я на зразок «Тиха вода береги рве», «…з берегів виходить», «високі береги підмиває», .«…бе­реги ломить», «…людей топить», «Тиха вода глибока» тощо або «Біда не по лісу ходить, а по людях», «Біда не спить, але по людях хо­дить», «Біда не ходить лісом, а між людьми», «Біда не ходить по горах, але по людях», «Горе ходить не по лісі, а по людях» та ба­гато ін.

Урізноманітнюють варіанти прислів’їв і синтаксичні видозміпи в них. Вони найбільше виявляються у заміні сполучників у склад­нопідрядних реченнях: «Доки (поки, заки, нім) сонце зійде, роса очі виїсть», «Аби (якби, жеби) кітка (кицька) не скакала, то би ніжку не зламала».

Важливу роль у художній довершеності прислів’їв відіграє рит­міка. В ряді прислів’їв вона витримується. Коли ж зламати ритмічну ходу, порушити її, то художність може збліднути, але не треба й абсолютизувати ритм: віЬ добрий тоді, коли діє разом з усім комп­лексом образних засобів. У багатьох випадках сам народ порушує монотонну ритмічність, вводячи в прислів’я прозові інтонації. Все ж ритм допомагае^глибше осмислити закладену в творі думку, підсвічує її, він важливий для запам’ятовування. Народ тонко відчуває спо­лучення, переноси слів, перехід від одного ритму до іншого.

Інтонаційно-ритмічні можливості паремій дуже великі, часто во­ни не вкладаються в звичні для силабо-тонічного віршування схеми. Багатьом прислів’ям властиві сполучення різнопланових ритмів: прихованих, довільних, жвавих, ослаблених, піднесено сильних. У більшості паремій ритмічний малюнок характеризується перехода­ми й змінами. Ритмічно організовані частини взаємодіють з ритмічно не організованими, і це одна з основних причин художньої довговіч­ності прислів’їв.

У східнослов’янських пареміях текст розподіляється на певні ритмічні співмірні частини. З внутрішнього боку цей ритм заснова- пий на підборі паралельних зворотів думки й мови, на поділі тексту на найменші одиниці — стопи, далі за ними більші — піврядки, поді­лені цезурою, за ними — рядки й строфи. При визначенні ритму ряд дослідників дотримується погляду, що ритміка прислів’їв не вкла­дається у рамки силабо-тонічної системи. Тільки в частині з них через увесь текст проходять одного типу стопи, наприклад, «Як багач, так і рвач» (ритмічна схема:      «Багатому щастя,

а вбогому трясця» (ритмічна схема і. ^ X і. X , але в більшості помічаються так звані ритмічні перебої, тобто порушен­ня строгого порядку наголосів. Це дає потрібний ефект, спонукав звернути увагу на те, що випадає з ритмічної схеми. В. І. Чичеров назвав це явище сполученням дво- і трискладових стоп. Але коли взяти до уваги, що в народній поезії панує не силабічна, а тонічна система віршування, то можна твердити, що й у прислів’ях вона зна­ходить досить повне застосування, зазнаючи певних змін залежно від конкретного способу висловлення думки.

С.   Г. Лазутін, спираючись на праці Л. І. Тимофєєва з теорії ро­сійського віршування, відзначає, що темп віршової, емоційно за­барвленої мови в прислів’ях дещо повільніший від темпу прозової мови, смислову та інтонаційну самостійність у них мають не тільки частини, а й окремі слова. У більшості прислів’їв, на думку вченого, переважає тонічний вірш [1].

З-поміж найбільш поширених форм ритміки й римування можна виділити такі: двочастинне просте прислів’я з двома тонічними на­голосами, цезурою між частинами, римуванням («Кінець ділу ві­нець»), складне прислів’я, шо має дві частини, які між собою риму­ються («Землю трактор крає, селянин співає», «Травень холод­ний — рік хлібородний»), хоча можуть бути й без римування («Вчен­ня світ, а невчення тьма»). Рівномірність ритму, кількість тонічних наголосів у частинах порушуються, коли треба передати раптовість дії, її завершення. Тоді ритмічний малюнок набуває іншого вигляду («Гіркий світ: тато й мама осліп, а діти напомацки ходять»), У наве­деному прикладі перші дві частини прислів’я між собою римуються, третя частина без рими, на неї падає основний смисловий наголос. Пареміографічні видання засвідчують, що велику долю прислів’їв становлять саме вислови, які складаються з двох римованих між собою частин («Ластівки низько літають — дощ обіцяють», «Добрі діти — вінець, а лихі — кінець»). При співмірності ритму в обох частинах — однакова кількість тонічних наголосів, при повній іден­тичності зберігається й однакова кількість слів у частинах, вираже­них однотипними формами («Як сорочка біла, то й жінка мила»). Але є ряд прислів’їв, у яких одна з частин видовжена: «І попи, і па­пи— одного поля бур’яни» (ритмічна схема: ^^ і. ку і./^ А. і. ^^>^1.). Зміна ритму в другій частині невипадкова. Вона вимагає до себе більшої уваги, несе основне смислове навантаження.