ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

Зміни в формі й значеннях прислів’їв найчастіше проходили в діахронному зрізі. Протягом багатовікової історії свого розвитку прислів’я змінювались: у них з’являлися нові значення, губились первинні, стискувалась форма, переосмислювався зміст. «Як часто одне й те ж прислів’я, що пройшло через кілька століть і різні місця, одягалося в різні форми, переінакшувалось у словах і будові мови, там скорочувалось, там видовжувалось, там відносилось до одного, тут до іншого предмета, там вживалось у власному, там у переносному смислі» [1],— писав про змінність прислів’їв І. Снє­гирьов.  .

В. П. Анікін вважає, що майже кожне прислів’я з прямим значен­ням має можливість при певних обставинах бути застосованим у пе­реносному, але не в усякому, а конкретному значенні, що узгоджу­ється з його змістом[2]. Для підтвердження вчений наводить старе прислів’я: «Суха ложка рот дере», яке згодом стало вживатися з пе­реносним значенням — без хабаря важко виграти справу. Аналогічно змінили значення й інші народні афоризми.

Композиція паремій, хоч і різноманітна за формою, все ж підпо­рядкована певним законам. Улюбленим прийомом архітектоніки прислів’їв є контраст понять, предметів, дій, ознак і под. Такі зразки знаходимо майже у всіх тематичних групах: сьогодні — завтра («Сьо­годні густо, а завтра пусто»), рано — пізно («Прийшов пізно, так завізно, прийшов рано, так не дано»), праця — безділля («Праця чо- ■опіка годує, а лінь марнує»), літо — зима («Літо збирає, а зима з’ї- ди<:>), молодість — старість («Молодість — буйність, а старість — не інідість»), сміливий — боязливий («На смілого собака гавкає, а бояз- .’імиоіо рве»), правда — неправда («Правда край порога, а неправда Гиля стола»), чорне — біле («На чорній землі білий хліб родить»), солодке — гірке («Не будь солодкий — проглинуть, не будь гіркий — прокленуть»), великий — малий («З великої хмари малий дощ бу­цне») та ін. Контрастними образами виступають звірі-антагоністи: иовк — коза (вівця) («Коза з вовком тягалась — тільки хвіст та шку­ра остались»), кіт — миша («Кішці ігрушки, а мишці смертушки»).

Багато прислів’їв утворено за відповідними моделями-формула­ми, характерними для прислів’їв багатьох народів. На цій основі ішникли спроби міжнародних класифікацій паремій Г. Л. Пермякова, М. Куусі, поділ на типи у Е. Кокаре і К. Грігаса, структурні моделі- розряди А. Дандіса та ін. Серед найбільш поширених моделей вп- іпачаються: прямі стверджувальні з формулою А—В («Час — най­ліпший лікар», «Степ та воля — козацька доля»), заперечні АфВ («Одна ластівка не робить весни», «Один дуб у полі — не ліс»), при­чина й наслідок — де є А, там є й Б («Де вогонь, там і дим», «Де щастя упало, там і приятелів мало»), частина А впливає на все В («Паршива вівця все стадо псує», «Від одного гнилого яблука весь піз псується»), два А кращі за одне Б («Дві голови розумніші за одну»), не роби Б, доки нема А («Не продавай шкіру, доки не вб’єш ведмедя», «Не спитавши броду, не лізь у воду»). Однією з найбільш наповнених форм є модель подібності двох істот, предметів, ознак, дій: яке А, таке й Б («Які батьки, такі й діти», «Яка прядка, така, й нитка», «Яка грушка, така й юшка»). Поширені також такі фор­мули, як: мале А дає велике Б («З малої хмари великий дощ буває», «Маленька крапля великий камінь пробиває») або, навпаки, велике А дає мале Б («З великої хмари малий дощ», «Де багато невісток, там дуже борщ солоний»), з одного А різні Б («З одного дерева хрест і лопата»), два А не дають жодного Б («За двома зайцями поженешся, ні одного не спіймаєш») тощо.

Багатьом пареміям властива симетрична структура за принципом синтаксичного паралелізму («Драний кожух — не одежа, чужий чо­ловік— не надежа»). Поширеною формою висловів цього типу в пропуски поодиноких членів речення в одній з симетричних частин («Раді люди літу, а бджоли (раді) цвіту», «У дитини заболить паль­чик, а в матері (заниє) серце»). Іноді ця симетрія побудована на контрастах значень («Розумному сину ие збирай — сам наживе, а дурному не зоставляй — усе проживе»), навіть подвійних («Чужий син дурний — сміх, а свій син дурний — плач»). З’єднання контраст­них образів дає викінчений твір, часто його частини зчеплюються асоціативним зв’язком у формі психологічного паралелізму («Без сонця не можна бути, без милого не можна жити»).

В процесі побутування паремій відбувається їх шліфування: діа­лектні слова замінюються літературними, сполучникові складні ре­чення втрачають сполучники та сполучні слова («Або зелене жати, або нічого не мати» — «Зелене жати — нічого не мати», «Як сироті жениться, то й ніч мала» — «Сироті женитися — ніч мала»), 3 лек­сичного погляду прислів’я охоплюють побутову лексику, слова на означення родинного життя, стосунків між людьми тощо. Побутовою лексикою оперують прислів’я всіх народів. А. Крікманн зазначав, що в більшості семантичних полів паремій знаходимо лексику, яка озна­чає назви тварин, рослин, елементи пейзажу, природних явищ і сти­хій, топоніми й етноніми, соматичну лексику, числівники, назви побутових предметів, лексику, пов’язану з їжею, домашнім господар­ством, слова, що означають різні категорії людей (родинні стосунки, соціальний статус і функції) та ін.[3] У радянський час до прислів’їв стали вливатися широким потоком слова й вирази, що відбивають нові умови суспільного життя, праці, взаємовідносини між людьми.