ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

Прислів’я та приказки — різновиди жанру паремій. Вони мають багато спільного і, як правило, у виданнях не розмежовуються на окремі групи. Залежно від контексту власне прислів’я можуть вжи- матися у повній формі, узагальнюючи відповідні події або явища, а також в усіченій, наближаючись за смислом та будовою до при­казок. У науці вироблено ряд дефініцій на позначення цих різновидів народної творчості. Найбільш авторитетними серед них є ті, які розглядають їх з точки зору логіки — як судження, естетики — як художнього твору, граматики — як речення або його частини. Біль­шість пареміографів прислів’ями вважає самостійні судження із замкнутою формою кліше, що являють собою художні твори з пря­мими або переносними значеннями, інтонаційно й граматично оформлені як прості або складні речення. Вони в стиснутій і точній формі підводять підсумки спостережень над групами подій або явищ, відзначаючи в них характерне й особливе, даючи узагальнений вис­новок, який може бути застосований при характеристиці аналогічних подій чи явищ. Прислів’я можуть характеризувати світ природи («Молоде орля, та вище старого літає»), людську працю («Землі кланяйся низько — до хліба будеш близько»), родинне та суспільне життя («Своя хата — своя стріха, свій батько — своя втіха», «З не­правдою світ пройдеш, та назад не вернешся») та ін. На відміну від прислів’я приказка висловлює думку неповно, становить собою вид незамкнутого кліше, частину речення, до якого приєднується автор­ський контекст («Пішов, як рак по дріжджі», «Товче воду в ступі», «Без ножа ріже»).

Паремійна творчість характеризується багатими асоціативними зв’язками, образністю та семантичним наповненням. Раціональне й художнє мислення відбилося в самій мові, в утворенні конкретних і абстрактних понять, а найбільше — в здатності надавати словам переносних значень. Грунтовне вивчення процесу творення перенос- пих значень слів знаходимо в працях О. О. Потебні. Дослідник вва­жає, що окремо взяте слово можна розглядати як лексему і як ху­дожній образ. На його думку, в мові є слова, які, крім лексичного, можуть мати ще внутрішнє, глибинне значення. Цю думку О. По­тебня розкриває на прикладі назви рослини мати-мачуха. її особливістю е те, що верхній бік листка — блискучий і холодний, а нижній — м’який і теплий, отже, рослина є ніби і ласкавою матір’ю, і недоброю мачухою [1]. Між зовнішньою ознакою квітки і символіч­ним образом «мати-мачуха» існує кілька ланок асоціативних зв’язків, які можна простежити в піснях, де рідна мати — літне сонце, тепло, а мачуха — осіннє або зимове, а також у пареміях: «Матінка рідна — як сонечко ясне», «Без матері і сонце не гріє», «Мачуха, як місяць: світить, та не гріє»).

Символ слова, підкреслював О. Потебня, підтримується в народ­ній пам’яті за допомогою зіставлення його з іншими, які мають подібні значення. Наприклад, калина — червона, рум’яна, красна, така ж красна й рум’яна дівчина. На основі асоціацій виникли по­рівняння: дівчина, як калина, красна, як калипа. Символічні значен­ня мають образи води, криниці. У фольклорі пити воду — значить бажати, прагнути любові, кохатись. Асоціації вода — дівчина трап­ляються і в зразках паремій: «Дівчина — хоч з лиця води напийся», «Глянеш на неї — води нап’єшся». О. Потебня вважав, що слово полин має той же корінь, що й полум’я, палити. Полин гіркий, пече, як і полум’я. Слово гіркий за асоціацією в давнину означало вогнен­ний, а горе (від гіркий) стало уособлюватись в образі дикої рослини полину[2]. Це знайшло вияв і в фольклорі: «Краще полин їсти, як

з  нелюбом разом сісти», «Горе, як полин: тяжко мені жити з ним». Сіль у фольклорі теж уособлює горе, біду: насолити комусь — завда­ти прикрощів; сльози — гіркі, солоні; сіль в оці — напасть, біда; со­лоне горе — важке, безпросвітне лихо. Печаль, горе можуть переда­ватися через образ іржі («Іржа їсть залізо, печаль їсть серце»), роси («Від роси січуться коси», «Роса з’їдає залізо, а горе людину»).

Прислів’я та порівняння багаті на зорові образи. Живопис тут поєднується з поезією. Вони виникають з цілого епізоду, з життєвого випадку, але охоплений тільки кадр, який утримує натяки на до­кладний зміст завершеного епізоду. У прислів’ях знаходимо всі види тропів: порівняння («Вода, як скло, блищить»), метафори й метафо­ричні образи («Правда і в вогні не горить, і в морі не тоне», «Наї­лись біди, напились води»), метонімії («Всяка птичка своїм носом живе»), гіперболи і літоти («їсть за вола, а робить за комара»), ан­титези («Бідняк робить, а багачеві родить») та ін.