ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

У натуральному господарстві першорядне місце посідали прядін­ня і ткацтво. Селянський досвід у цій роботі відображено в при­слів’ях та приказках. Хоч праця пряхи і ткача була виснажливою і малопродуктивною («Довго прясти та ткати, а як почне краяти, то нема що», «З ткача не буде багача, а з швачки — багачки»), все ж вона вкрай необхідна («Треба прясти, щоб руб’ям не трясти», «Як хочеш сорочку мати, то не треба зівати: треба пізно лягати, а рано вставати»). Тим-то прислів’я й картають невдалих прях («Яка пряха, така й нитка», «…таке й полотно», «Рано встала, та мало напряла»),

З позицій хлібороба рибальство та полювання не належали до прибуткових видів діяльності. Тому практичний селянин ставився до них здебільшого зневажливо («Рибак і музика — то худе ремесло», «Вола з’їдять, доки зайця вб’ють»). У пареміях цієї групи висмію­ють хвальків та задавак («Ще вовка не зловив, а вже шкіру про­пив»).

У пареміях про працю взагалі розробляються передусім такі теми: праця як життєва необхідність («Праця чоловіка годує, а лінь марнує», «Праця чорна — білий хліб»), робота і її винагорода («Без трудів не їстимеш пирогів», «Будеш трудитися — будеш кормитися»), ставлення до праці («Була б лише охота — наладиться кожна ро­бота», «Де нема охоти, там нема роботи»), невідповідність праці її наслідкам («Від трудів праведних не наживеш палат камінних», «Наші такі дорібки: нем£ хліба ані дрібки»), осуд ледарства («їсть за вола, а робить за комара», «При їді мліє, при роботі пріє»), осмію­вання бракоробства («Косо-криво, аби живо», «Зробили спішно, та вийшло смішно») тощо. .

З давніх-давен і до сьогодні основою харчування людини є хліб. Протягом віків трудові верстви ставляться до хліба з великою по­шаною, він є символом праці й добробуту в поетичних народних обрядах і усталених звичаях. Усе це висловлено і в прислів’ях: «Хліб-батько, вода-мати не дадуть загибати», «Хліб — усьому го­лова», «Як хліб буде, то й усе буде». Водночас хліб і вода — це найнеобхідніший мінімум для підтримки людського існування, що відображає соціальне становище найбідніпгах верств суспільства в феодальному й капіталістичному суспільствах: «Хліб і вода — бід­ного їда», «…мужицька їда», «…козацька їда», «…наймитська їда». Паремії на означення видів хліба та його частинок мають переносні значення, наприклад: «Відрізана скибка від хліба» (невістка в чужій родині), «Кому калач пікся, а кому довівся» (перехід чогось не за призначенням), «Не терши, не м’явши — не їсти калача» (без праці нема й результату).

Характерно, що саме в пареміях зі сфери харчування чи не найбільше відображена соціальна нерівність між багатими й бідни­ми, пануючими й знедоленими. Найбільш яскраво в цій тематичній

 

групі це проявляється в контрастній парі голодний — ситий, здебіль­шого синонімічній поняттям бідний — багатий («Ситий голодному по товариш», «Ситий голодного не розуміє»). Прислів’я з опорним словом голод характеризують його як злу й страшну силу: «Голод ламає й кам’яні стіни», «Голод людей морить і по світу гонить». Перед загрозою смерті від голоду людина йшла на все: «Голод і страх перемагає», «Голод і кия не боїться».

Широкий спектр значень мають паремії з опорними словами назв страв — борщ, каша, вареники, галушки, посуду — ложка, миска, глечик, процесів приготування їжі — варити, пекти, місити діжу та ін. Ряд з них вживається з переносними значеннями: «З ним каші не звариш» — не дійдеш згоди, «До часу глек воду носить» — усе має кінець.

Добробут людей завжди великою мірою залежав від природних умов, і вже наші далекі предки намагалися передбачити погоду, щоб краще орієнтуватися в черговості господарських робіт. Вони спосте­рігали за небесними світилами, хмарами, поведінкою диких і свій­ських тварин, стежили за змінами в рослинному світі. Колір, форма, напрям і швидкість руху хмар, зміни в кольорі місяця, у блиску зірок були джерелами народного прогнозування близької чи відда­леної зміни погоди або можливого її впливу на врожай. Багатократні однотипні спостереження запам’ятовувалися, оформлялися словесно й передавалися нащадкам, входячи до скарбниці народної мудрості як надбання багатьох поколінь. Поступово у фольклорі формувався паремійний різновид прикмет і прогнозів. Багато з них одержали застиглу форму прислів’їв та приказок з конденсацією думки, ритмі­кою, римуванням: «Чайка сіда на воду — чекай доброї погоди», «Дощ зранку — надівай дранку та поганяй у і^>ле, дощ в обід — запрягай та й додому їдь» та ін.

Прикмети, як і прислів’я про природу, дуже давнього походжен­ня. Але прислів’я швидше еволюціонували, відшліфовувалися й ста­білізувалися, набирали переносних значень, а прикмети, як і повір’я, зберегли довільну манеру вислову й прямі значення. Відзначаючи давність походження паремій про природу та її явища, М. Я. Грин- блат вважає, що вони «належать до найдавніших за походженням, а вживання їх у переносному смислі, очевидно, поява більш пізня, так само, як і шліфування їх художньої форми» [1].

Люди давно помітили, що якесь природне явище в одну пору року спричинює аналогічне явище або має вплив на нього в іншу пору того ж року. Так, коли весною йдуть рясні дощі, то влітку збирають високий урожай, рясно цвітуть дерева і квіти — буде ба­гатий медозбір та ін. Ці явища поступово прив’язувалися до дня, що запам’ятовувався, здебільшого якогось свята. Поступово утворював­ся народний хліборобський календар. Вислови в ньому займають проміжне місце між прислів’ями й прикметами, утворюючи ще один різновид паремійної творчості.

Найбільше прикмет народного календаря пов’язано з весною: «На Явдохи (1 березня) [2] води по боки», «На теплого Олекси (17 бе­резня) щука-риба лід хвостом розбиває». День Юрія (23 квітня) був пов’язаний з давньоруським божеством Ярилом — богом Сонця, по­кровителем весіль, весни й родючості. На його честь проводилися гульбища, хороводи. Ярила замінив християнський Юрій (Георгій), на якого перенесено риси поганського божества. Але народні ігри й розваги на честь Юрія мали насамперед реальну основу: люди раділи, що після довгої зими наставала весна, тепло: у прислів’ях підкреслюється, що «З Юрія хороводи, а з Дмитрія (в листопаді) вечорниці». Паремії цього циклу відбивають настання весни в при­роді: «На Юрія ворона в житі сховається», «На Юрія роса — не тре­ба коням вівса».

Народна творчість не обійшла увагою і літні свята, насамперед Купала (Івана), що припадало на 24 червня — час розквіту приро­ди. Збереглися вислови про цвітіння папороті в ніч на Купала. При­слів’я, пов’язані з цим давнім святом, дають практичні поради («Догодуй бджолу до Івана, то нарядить тебе, як пана»), інформують про стан погоди («Після Івана Купала не треба жупана»). Аграрний характер мають паремії, що відштовхуються від інших літніх свят («По Петрі на дворі пусто, а в полі густо», «На Прокопа жита копа», «На Іллі новий хліб на столі», «Минув спас — держи рукавиці про запас» тощо).

Центральним часовим пунктом осені була покрова (1-Х): «По­крова накриває траву листям, а дівчат шлюбним вінцем», «Прийшла покрова, сиди, чумак, дома». Прислів’я про останні місяці року теж беруть за орієнтир відзначуваних церквою святих, вони сповіщають про настання зими: «Скує Кузьма-Дем’ян — до весни не розкувати», «На Михайла зима саньми приїхала», «Варвара заварить, Сава за- калить, а Микола закує».

У зимовому циклі свят найбільш колоритні вислови про «гром- ницю» або стрітення (2 лютого). Вважалося, що нібито в цей день зустрічаються зима з весною і ведуть поєдинок за право володіти природою. В народі вірили, що коли на стрітення — мороз, то мож­лива рання весна, а коли відлига, то зима буде довга.

Народний календар та народна метеорологія були нерозривно пов’язані з працею селянина-хлібороба і впливали на неї. Не втра­тили вони пізнавального значення й тепер. Багато народних прог­нозів підтверджено даними наук. Паремії цього циклу відображають спосіб мислення народу, його матеріалістичні погляди на явища при­роди і виняткову спостережливість та допитливість.