ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

Прислів’я про хатнє начиння здебільшого мають переносні зна­чення. Вони концентруються навколо слів кочерга («Кочерга до печі хазяйка: вона своє діло зна — жар загріба»), макогін («Там макогін блудить, де макітра рядить»), віник («Новий віник по-новому мете»). Деякі вислови дуже давні. Так, паремія «Не винось сміття з хати», що має численні варіанти, відноситься до тих часів, коли звичаї забороняли виносити сміття, бо це могло розгнівити домашніх богів і принести нещастя. Згодом за висловом закріпилося реальне пере­носне значення — не розповідати чужим про всякі незгоди в сім’ї чи колективі.

Розгалужену амплітуду переносних значень мають прислів’я зі словами криниця, колодязь. Вони можуть характеризувати безцільну роботу («В ліс дров не возять, а в колодязь воду не ллють»), підно­сити добру, працьовиту людину («До доброї криниці стежка утоп­тана»). Розгалужене гніздо варіантів має прислів’я «Не плюй в кри­ницю, бо доведеться ще пити водицю».

Багато прислів’їв є узагальненням людського досвіду, просторово­го переміщення, пов’язаного з господарюванням, торгівлею, пересе­ленням, чумакуванням тощо. Вони дають поради, як вибиратися в дорогу («В дорозі і голка важить»), як поводитися при різних ситуаціях («Хто дороги не спитає, той ногами набиває»), зображу­ють пригоди під час подорожування («Коли на те піде, то й серед битого шляху віз поламається», «Хто часто в дорозі, був під возом і на возі»). Деякі паремії з опорними словами віз та тими, що позначали його частини, дуже давні. Так, наприклад, вислів «Що з воза впало, те пропало» (з численними варіантами в сучасній мові) сягає походженням, як стверджують пареміологи, до серед­ньовічних часів. За перевіз через місто брали мито, тому купці, щоб менше платити, перед в’їздом у місто перевантажували товари в меншу кількість возів. Тоді городяни встановили закон, за яким усе, що падало з возів при в’їзді до міста, ставало їх власністю. Зго­дом вислів перейшов в інші тематичні групи, розширивши свою семантику. Прислів’я «Немазаний віз скрипить», «Де не мажуть, там дуже скрипить» констатували явища хабарництва, характерні для судів та установ бюрократичного апарату царської Росії та цісар­ської Австро-Угорщини.

Прислів’я, де опорними словами є назви частин воза — колеса, снасті або упряжі — хомут, ярмо, шори, в основному мають пере­носні значення: «Задні колеса йдуть за передніми» (молодші слуха­ють старших), «Скрипливе колесо найдовше біжить» (слабосилий іноді переживає здорового), «Оглядайся на задні колеса» (будь обе­режним). Прислів’я зі словами «ярмо» й «хомут» з давніх-давен крім прямого набули й переносного значення. «Синоніма славеноросская» (XVII ст.) перекладав «ярмо» як «иго», тобто неволя. У прислів’ях з цим словом переважають переносні значення («Аби шия, а ярмо буде»).

Вже в часи Київської Русі були розвинутими ремесла. Майже кожне ремесло в процесі розвитку супроводжувала своя група при­слів’їв; більшість з них набула алегоричних значень. Народна муд­рість високо цінила ремесла як осяову добробуту людей («У реміс­ника золота рука», «Ремесло не коромисло, плечей не відтягне, а са­мо прогодує»). Як і завжди, шанувалися вправні ремісники («Май­стер на всі руки») і висміювались недолугі («Змайстрував таке, що купи не держиться», «Стук-грюк, аби з рук»).

З давніх прислів’їв ремісничої тематики до нашого часу зберег­лися в основному ті, що набули широких переносних значень, інші ж із занепадом певних ремесел перейшли в пасивний фонд. Прикладом може бути гончарство, з якого до нас дійшли тільки ті вислови, шо розширили своє значення або перенесли його на інші ділянки життя («Гончар глиною живе» — кожному за працю платять, «Гончар у че­репку їсти варить» — за чужою роботою не може подбати про себе).

Лісорубство як промисел дало матеріал для великої групи паре­мій. Тут знаходимо вислови з опорними поняттями дрова, клепка, клин, сокира, сук та ін. Більшість прислів’їв цієї тематики вийшла за межі свого семантичного поля і зараз вживається для визначення найрізноманітніших життєвих ситуацій: характеризує недалекогляд­них, обмежених людей («Без сьомої клепки в голові», «Клепки роз- сохлись»), стверджує необхідність співвідносності в діях («Клин клином вибивають», «На круте дерево — крутий клин» та ін.).

Ковалів шанували як усім потрібних майстрів, і не випадково з ковальською професією пов’язано чимало прислів’їв, які також відзначили високий престиж цього ремесла: «У коваля руки чорні, а хліб білий», «У коваля руки в золоті». Про деякі ремесла зберег­лися тільки поодинокі вислови, зокрема про колісництво («Колісник по коліна в трісках, а по шию в боргах»), кожум’яцтво («Хоч кожух мняти, аби не гуляти»), ситникарство («Ситник коробейнику не товариш»), малярство («Поки маляр горобця намалює, то вола з’їсть»), .

Одну з найбільш розгалужених груп прислів’їв дало млинар­ство. Ручний спосіб розтирання зерна був відомий з найдавніших часів. М. Фасмер вважає слово молоти ще праслов’янським, яке за­кріпилося у всіх слов’янських мовах [1]. Цим, очевидно, пояснюється і розгалуженість гнізд прислів’їв з опорними словами млин, молоти, мельник, мірошник, камінь (млиновий), жорна тощо. Але тільки деякі вислови з цього циклу перебувають у межах свого семантично­го поля (наприклад, «Мельник ніколи не вмивається, а все білий»), більшість же набула перепооних значень. Розгалужене гніздо має прислівний мотив молоти — багато говорити («Млин меле — мука буде, язик меле — біда буде»). Млиновий камінь був уособленням твердості, стійкості, і ця якість перейшла у прислів’я в переносному розумінні: «На добрий камінь що не скинь, то змеле», «Добрі жорна все перемелють».