ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

З дрібніших птахів колоритною є сорока. Її невгамовне скрекотан­ня асоціювалося з балакучістю. На цій основі виникли й прислів’я «Сорока сороці, ворона вороні, грак гракові, дурак дуракові», «Всяка сорока від свого язика страждає» та ін. Коли не хочуть відкривати джерела якоїсь новини, то адресуються до сороки: «Сорока на хвості принесла».

Горобець і ластівка образно зіставляються з парубком і дівчиною: «Горобець — молодець, а ластівка краща». Горобець може уособлю­вати чийсь досвід: «Старого горобця на полові не обдуриш». Ластів­ка належить до шанованих птиць: існує повір’я, що ту хату, де зруйнують ластівчине гніздо, постигає нещастя; ластівки у фольклорі приносять весну, а з нею і щастя: «Ранні ластівки — щасливий рік». Такою ж пошаною користується і лелека: «Де лелека водиться, там щастя родиться». З настанням весни пов’язуються у прислів’ях обра­зи журавлів: «Журавлі прилетіли — тепло принесли». Образи кули­ка, синиці виступають у малочисельній групі паремій. В. них під­креслюються деякі риси поведінки пташок, які можна застосувати й до людей: постійність, осілість («Кожен кулик до свого болота привик»), незмінність («Пусти синицю хоч на пшеницю, то синиця все буде синицею»).

Образ аозулі в фольклорі — один з найпоширеніших. У міфоло­гічних легендах цей образ уособлював мотив перетворення жінки в пташку. Ярославна зі «Слова о полку Ігоревім» прагне зозулею полетіти до свого чоловіка. Перетворення виданої заміж дочки в зо- вулю — зворушливий мотив багатьох ліричних пісень і балад. При­слів’я з цим опорним словом часто будувалися на легендарних моти­вах про те, що птах, куючи, відлічує роки тому, хто його слухає («Зозуленько, зозуленько, скажи, скільки буду жити літ?», «Не тобі зозуля роки кувала»).

У прислів’ях та приказках з опорними словами — назвами пла­вунів (гадюка, змія, ящірка) — йдеться переважно про такі риси, як підступність, невірність («Не грій гадюки за пазухою, бо тебе вку­сить»). Багаті на варіанти гнізда мають прислів’я з опорними сло­вами жаба, риба, раки. В них висміюються горді, самовпевнені людц («Якби жабі хвоста, була б не проста»), алегорично зображається експлуататорський лад, де сильний гнобить слабого («Велика риба маленьку цілою ковтає», «На те щука в морі, щоб карась не дрі-

 

мав»). Незграбний, неповороткий рак уподібнюється до таких же людей, що програють у порівнянні з іншими («Так чи не так, а не буде з риби рак», «На безриб’ї і рак риба»). Деякі вислови перейшли в паремійний фонд з анекдотів, що стиснули свою форму («Пішов, як рак по дріжджі», «Рак по воду сім років ходив і всю на порозі розлив»).

Найдавніші прислів’я з опорним словом бджола зображають старий примітивний і шкідливий спосіб добування меду викурюван- пям бджіл: «Не погнітивши бджіл, меду не їсти» (з переносним значенням). Невтомність бджіл при збиранні меду переноситься на працьовитих людей: «Бджола мала, а й та працює». Бездіяльні люди зіставляються з трутнями: «Трутнів бджоли викидають».

У прислів’ях зустрічаються й образи комах, що споконвіку ото­чували людину, докучаючи їй. Для відтінення контрасту малого й великого, слабкого й сильного зіставляються образи комара (мухи) і слона (вола): «З комара роблять слона», «Хіті з вола, а сили з ко­мара», «Зробити з мухи слона». Показується в цих образах і соці­альна нерівність, несправедливість, право сильного («Чміль проско­чить, а муха застряне»), вони можуть уособлювати нав’язливих, злих, небезпечних людей («Мов спасівська муха, всім очі виїдає», «Осою лізе в очі» та ін.).

Добробут селянина значною мірою тримався на веденні домаш­нього господарства, догляді за садибою та господарськими будівля­ми. Прислів’я підкреслюють важливу роль господаря в утриманні в належному порядку двору, будівель, худоби, поля, а господині — у створенні затишку в хаті: «Без господаря двір плаче, без господи­ні — хата», «Хазяйське око товар живить». Гумористично зображу-‘ ються сварки між жінками в родині («Два когути, два дими, дві господині ніколи не погодяться»), висміюється незграбне господа­рювання («Дві господині в хаті не дадуть ради кошеняті»). Біль­шість висловів про домашнє господарювання має прямі значення, їх семантичні поля не виходять за рамки господарсько-побутової те­матики.

Паремійні гнізда з опорними словами хата, дім, стріха, піч, поріг відзначаються широкою розгалуженістю. Ряд прислів’їв тут зберігає ше пряме значення, але більшість перенесла його в інші семантичні поля, набравши характеру узагальнень («Чия хата, того й правда»). Значна частина паремій цього циклу побудована на контрастній парі своя хата — чужа хата. Людина, що не має власної домівки, зі­ставляється з бездомною собакою: «Бодай і собака свою хату мав», «Зимою й собака свою хату ставить». По хаті визначали добробут і заможність господаря. Переважають характеристики хати бідного: «Пустка така, що вітер по хаті гонить», «Там така хата: вітром об­городжена, небом укрита». Деякі вислови розширюють значення понять хата — рідна сторона, батьківщина («В своїй хаті своя прав­да і сила, і воля»). Чужа хата порівнюється з лихою свекрухою («Хата чужая, як свекруха лихая»), своя — з рідною матір’ю («Своя хатка, як рідная матка»). З-поміж паремій, що відображали інтер’єр хати, найбільш чисельні гнізда мають вислови з опорним словом піч,

що пояснюється її побутовою поліфункціональиістю: в печі варили їсти, пекли хліб, вона обігрівала хату, на ній спали, лікували просту­ду, сушили зерно, фрукти тощо. Амплітуда значень прислів’їв цього ряду досить широка — від констатації необхідності печі («Добра то річ, що є в хаті піч») до характеристики великої бідності, коли нема «Ані печі, ані лави». Піч може втілювати, з одного боку, рідну землю («З своєї печі і дим солодкий»), з другого — бути притулком ледаря («Хоч три дні не їсти, аби з печі не злізти»).