ПЕРЛИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ (Прислів’я та приказки)

Широко ввійшло у прислів’я узагальнене поняття дерево, ото­тожнення життя якого з людським породило багато переносних значень. Одні паремії з допомогою цього слова характеризують ди­тинство як найкращий час для виховання («Гни деревину, доки молода»), інші протиставляють молодість’ старості («Старе дерево тріщить, молоде летить.»), наголошують на подібності дітей до бать­ків («Яке дерево, такий клин, який батько, такий син», «Яблуко від яблуні недалеко відкотиться»), деякі розкривають вади людей /«Кри­вого дерева не випрямиш»), показують немічність старих і хворих («На похиле дерево і кози скачуть»). Аналогічні функції виконують паремії з конкретними назвами дерев: «На лежачу березу кози ска­чуть», «Великий дуб, та порохнею напханий» і под. Проте за назва­ми дерев закріпилися й постійні ознаки, що переносяться на людей: верба й лоза слабкі («Верба товста^ та пуста», «Хилку лозину і снігур зіше», «Дуб ламається, а лозина нагинається»), той же дуб уособлює міцність, силу («Міцний, як дуб», «За одним разом дуба не зруба­єш»), береза, калина, тополя символізують дівочу красу, стрункий стан, цнотливість («дівчина, як калина», «струнка, як тоцоля»), ду­бок, явір — молодий вік хлопців («Аби дубки, а берізки будуть», «Хлопець, як явір над водою»).

Паремії зі сфери тваринного світу вже в сиву давнину набирали метафоричних значень і з ними були відомі ще античній культурі. За багатьма назвами закріпилися постійні ознаки: вовк — хижий, ли­сиця — хитра, заєць — боязливий, собака — злий, осел — дурний, свиня — влізлива, нахабна, теля — наївне і т. д. Багато подібних але­горій дало птаство: ворона — криклива, дурна, сова — похмура, не­привітна, сорока — вертлява, балакуча, дятел — працьовитий, орел — могутній, сокіл — швидкий, сильний, красивий та ін. Виникли мета­форичні ознаки, які лягли в основу багатьох паремій, що вживаються тепер з переносними значеннями.

Майже в усіх словникових рядах з опорними словами назв тварин є вислови з переносними значеннями, окремі мають розвинені гнізда варіантів. Вислови з опорним словом баран можуть уособлювати людську глупоту («Дурний, як баран», «Не будь бараном, то й вовк не з’їсть»). Вівця здебільшого виступає як беззахисна істота: «Біда вівцям, де вовк пастушить», «Блудна вівця — вовча вечеря». Часто прислів’я з цим опорним словом вживаються для підкреслення соці­альної нерівності: «Зробися овечкою, а вовки будуть».

Віл був основною тягловою силою у селянському господарстві, тому став символом працьовитої людини, зарібника. Тільки деякі вислови з цього циклу зберегли прямі значення («Вали на воли — усе повезуть», «У кого віл та коса, у того грошей киса»), а більшість вживається переносно: викриває соціальне здирство («З одного вола по дві шкури не деруть»), висміює недолугих чоловіків, над якими коверзують жінки («Горе тобі, воле, коли тебе корова рогом коле»). Старий віл уособлює досвідченість: «Старий віл борозни не псує».

Такою ж необхідною твариною в господарстві була корова. «Ко­рова в теплі — молоко на столі», «Трудно літом без корови, а зимою без кожуха» — констатує народна мудрість. Амплітуда прислів’їв з переносним значенням поширюється на родинні стосунки: матері й дитини («Кожна корова своє теля лиже»), чоловіка й жінки («Горе дворові, де корова розказує волові»). ‘Серед прислів’їв з опорним словом теля найчисленніше гніздо варіантів має вислів «Ласкаве телятко дві матки ссе», що вживається з переносними значеннями.

Кінь з давніх-давен — помічник і супутник людини. Не випад­ково цей образ використано як опорний при узагальненнях у формі прислів’їв народних вражень про бувалих, досвідчених людей («Був на коні і під конем»), людей-зарібників, зморених довголітньою пра­цею («Був кінь добрий, та з’їздився») тощо. Часом прислів’я цього ряду являють собою побутові поради, господарську мудрість («Гладь коня вівсом, а не батогом»).

Коза в природі була предметом постійних насмішок, що відобра­зили й прислів’я: «І коза верещить, як мороз тріщить», «Колись і в нашої кози хвіст виросте». Прислів’я «Нагадав козі смерть, а вона й мекає», «Не спіши, козо, в ліс, бо всі вовки твої будуть» висмію­ють надокучливих, незавбачливих людей.

 

Група прислів’їв з опорним словом свиня в сучасному побутуван­ні майже повністю набула переносних значень з негативним відтін­ком. Влізливість, упертість свині асоціювалась зі злими, нахабними людьми («Якби свиня роги мала, то людей би поколола», «Посади свиню за стіл, вона й ратиці на стіл»), її пристрасть до болота — з неохайними («Свиню святи, а вона в грязюку лізе»), вискливість — з крикунами й демагогами («Свиня міх дере й сама реве»). Зі свиньми порівнюють гордих, зарозумілих, чванливих: «Рівнялась свиня до коня, тільки шерсть не така».