ПАН КОЦЬКИЙ

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не зду жав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Навіщо він мені здався? Тільки дурно буду годувати. Нехай лучче в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:

—    Що ти таке? А він каже:

—    Я — пан Коцький.

Лисичка каже:

—    Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати,—

так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:

—  Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на до
світки.

А вона йому:

—        Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!

Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведме деві, дикому кабанові.Зійшлись вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького,— та й ка жуть:

—  А зготуймо обід!

І взялись міркувати, кому по що йти.

Вовк каже:

—    Я піду по м”ясо, щоб було що в борщ.

Дикий кабан каже:

—    А я піду по буряки і картоплю.

Ведмідь:

—    А я меду принесу на закуску.

Заєць:

—    А я капусти.

От роздобули всього, почали обід варити. Як зва рили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже:

—    Я не підбіжу, як доведеться тікати.

Кабан:

—    А я теж неповороткий.

Вовк:

—    Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки зайчикові й приходиться.

Прибіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисич ка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лап ках біля хати, та й питає його:

—  А чого ти прийшов?
Він і каже:

—  Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу,
щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на
обід!

А вона йому:

—  Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас
розірве.

Прибігає зайчик назад та й хвалиться:

—  Ховайтеся, казала лисичка, бо він як прийде, то
розірве нас!

Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, овк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, зайчик лізе в кущ.

Коли це веде лисичка свого пана Коцького. До-одить до стола, він побачив, що на столі м”яса багато, а й каже:

—  Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!..

А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому ало! Це він і нас поїсть!»

Ізліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за шима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на толі. А кабан лежав близько стола у хмизі, та якось омар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; іт же думав, що то миша, та туди,та кабана за хвіст! абан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та подерся туди,де ведмідь сидів. Ведмідь як поба чив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, а до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! та просто на вовка, — мало не  роздавив  сердешного.   Як схопляться  вони,   як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними — забіг  не  знать  куди…  А  потім посходились  та  й кажуть:

—  От  який  малий,  а  тільки-тільки  нас  усіх не поїв!

Залишити відповідь