ЛИСИЧКА ТА ЖУРАВЕЛЬ

Були собі лисичка й журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі!

Кличе лисичка журавля до себе в гості:

—   Приходь,— каже,— журавлику, приходь, лебе
дику! Я для тебе — як для себе.

От   приходить   журавель   на   ласкаві   запросини. А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:

—   Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебе
дику!

Журавель до кашки — стукав, стукав дзьобом по тарілці — нічого не вхопить.

А лисичка як узялася до страви — лизь та лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу чисто вилизь-кала.

Вилизькала та до журавля:

—     Вибачай, журавлику,— що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.

—     То спасибі ж,— мовить журавель.— Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

—   А прийду, журавлику, прийду, лебедику!
На тому й розійшлися.

От уже лисичка йде до журавля в гостину. А журавель наварив такої-то смачної страви: узяв і м”яса, й картопельки, й бурячків — усього-усього, покри шив дрібненько, склав у глечичок  вузькою шийкою та й каже:

—   Призволяйся,   люба   приятелько,   не   соромся!
От лисичка до глечика — голова не влазить! Вона

сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюшити… Нічого не вдіє!

А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик. Помаленьку-помаленьку — та й поїв, що наварив. А тоді й каже:

—   Оце ж,— каже,— вибачай, лисуню, що мав, то
тим і приймав. Та вже більше нічого не маю на гостину.

Ох і розгнівилася ж лисичка! Так розсердилася,

що й подякувать забула, як годиться, чемним бувши.

Так-би їй журавлева гостина до смаку припала!

Та від того часу й не приятелює з журавлями.

Залишити відповідь