КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА

Був собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:

—   Ходім, бабо, в ліс по грибки!

От пішли; бере баба грибки, коли дивиться — у ку щику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От вона дідові:

Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже:

Візьмемо її додому,  нехай  вона  у  нас  живе. Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка

переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір’яч ком і посадили туди* качечку, а самі знов пішли по грибки.

Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:

—  Хто це? Хто це?
Ніхто нічого не знає.

Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. При ходять додому, аж у них і варенички зварені, і почи-ночок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів:

—   Чи не бачили кого?
Кажуть:

—   Бачили якусь дівчину, від криниці водицю нес
ла. Така,— кажуть,— гарна, тільки трішки кривенька

От дід і баба думали, думали: «Хто б це був?» — ніяк не згадають. А далі баба дідові й каже:

—  Знаєш що, діду? Зробимо »так: скажемо, що
йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо ви
глядати, хто до нас понесе воду.

Так і зробили.

Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їх хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трішки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір’ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло.

Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, поба чила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздеч ка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:

— Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми
тебе будемо любити й жалувати, як рідну дитину.

А дівчина каже:

—  Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого
гніздечка та не підглядали за мною; а тепер,—
каже,— не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й вере
тенце, я піду від вас.

Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла.

От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:

— Онде наша діва,
Онде наша Іва,

На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір’ячку, Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

—  Не полечу з вами:
Як була я в лужку,
Виломила ніжку,

А ви полинули, Мене покинули!

т вони їй скинули по пір’ячку, а самі полетіли далі.

Коли летить другий табуночок, і ці теж:

— Онде наша діва, Онде наша Іванка, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить, Скиньмо по пір’ячку, Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

— Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!

Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:

— Онде» наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить, Скиньмо по пір’ячку, Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

-Не полечу з вами:

Як була я в лужку,

Виломила ніжку,

А ви погнули,

Мене покинули!

Скинули їй по пір’ячку, дівчина увертілася в пі р’ячко, зробилася качечкою і полетіли з табуночком. А дід і баба знов зостались самі собі.

Залишити відповідь