ЧОМУ ГУСИ МИЮТЬСЯ У ВОДІ, КОТИ — НА ПЕЧІ, А КУРИ ПОРПАЮТЬСЯ В ПОРОСІ

Жив раз давно-предавно чоловік, котрий мав кота, гусей та кури.

Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.

—    Куди йдете, гуси?

—    Шукаємо воду, бо велика спрагота.

—    І я йду з вами,— каже курочка, бо ж і її сонце пригріло й дуже тепло їй вчинилося, що аж рот роз­зявила…

 

—      Ну, ходи з нами. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли кота.

—      Куди йдете? — питає кіт. — Шукаємо воду.

 

—    І я з вами піду, добре?

—    Ходи.

Ідуть, ідуть, ідуть. Нарешті побачили озеро. Гуси знялися на крила й полетіли у воду. Плавають, купа­ються, й так їм добре, що аж гогочуть.

Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце па­рить. Дуже хотіли б залізти у воду, але бояться… Аж ось помітили у воді таких, як вони, кота й курочку.

—  Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися?”
І поскакали у воду… Але нараз почали тонути.

Лиш з бідою вибралися на берег.

Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже:

—  Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у
воду. Помиюся я й на печі.

А курочка собі:

—  І я не буду дурна лізти більше у воду. Ліпше
попорпаюся у попелі.

При цьому зібралися і йдуть додому. Курочка ско­чила в купу пороху й од радості замахала крилами.

—  Се моя купіль! Сто раз ліпша, як вода!
А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав

і почав лапками митися.

—  Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба
плавати.

І від того часу гуси купаються у воді, коти миються на печі, а кури порпаються в поросі. А хто не вірить, най перевірить!

Залишити відповідь