Фолькло́р

Півень, тріпочучи крилами, злетів на пліт і почав на все горло кукурікати. З сусіднього лісочка під­кралася лисичка.

—     День добрий! — гукнула вона.— Почула, як ти гарно кукурікаєш. Чудовий у тебе голос. Тільки не знаю, чи вмієш ти так співати,

Колись іще, як дріжжі були такі ріденькі, як во­дичка, так рак пішов по дріжжі і ходив сім літ. От прийшов він додому, став через поріг перелазить, упав і глечик з дріжжами розбив та й каже:

— Скора робота, так нагла

Раз тягнули чотири волики тяженький плуг вечо­ром з поля додому.

Тягнуть вони, тягнуть; аж над­літає уперта муха, сідає собі поважно на ріг одного вола і їде з ним помаленьку. Надлітає тим часом друга муха і питає ту, що сидить на

Жив раз давно-предавно чоловік, котрий мав кота, гусей та кури.

Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.

—    Куди йдете, гуси?

—    Шукаємо воду, бо велика спрагота.

—    І я йду

Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти.

Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати

Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані май-данником, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають; що зароблять, то про їдять, та й нема. От баба й напалась на діда:

—  Зроби

Жили собі разом кіт та кріт, та курочка. Кіт та кріт  ходили  на  заробітки,  а  курочка  залишалася вдома. Вони як ідутьна заробітки та й наказують:

— Не виглядай, курочко, в віконце, а то тебе ли сичка украде.

Пішли раз кіт

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не зду жав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Навіщо він мені здався? Тільки дурно буду годувати. Нехай лучче в лісі ходить». Покинув його, а

Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхав носом; коли чує — пи ріжки

Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро гру­дочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому,— щоб якраз по правді рівнесенько розділити.

Один котик